У суботу ввечері в двері Олесина квартири несміливо постукали. — Напевно, сусідська дівчинка Наталя, — подумала. — Заходь, Наталочка! Стук повторився. Олеся відкрила двері. Спершу переступив поріг величезний букет жовтих троянд. А за ним. Олеся востаннє обвела поглядом приміщення, в якому жила з уже колишнім чоловіком. Знала, що буде шкодувати за кількома втраченими роками і з вигляду за вікном.Коли благовірний йшов на роботу, Олеся готувала собі міцну каву і, стоячи біля вікна, пила гіркий напій. Безмежне поле, високе небо, далекий обрій і тиша в квартирі. Це заспокоювало.А ввечері знову починалися традиційні безпідставні закиди, порівнювання з іншими, звичайно, достойними жінками. Перед тим, як назавжди закрити за собою двері квартири колишнього чоловіка, Олеся підійшла до вікна. Попрощатися з полем і небом. – Ти щось забула? — почулося за спиною. — Або, може, сльозу видушиш? Нормальні жінки так не йдуть.Жінки не йдуть від нормальних чоловіків, хотілося сказати. Передумала.- Такі, як ти, приречені бути самотніми. Думаєш, твої впертість і гордість комусь потрібні? І, взагалі, ти була великою помилкою мого життя, — знову кинув в спину колишній.
Олеся поклала на стіл вже не свої ключі. Такої порожнечі в душі давно не було.- Так ти справді не забереш кухонних меблів? Я Та не заберу! — сказала спокійно і переступила поріг вже чужої квартири. На вечірку йти не хотілося. Олеся розуміла, що Катя буде ображатися, десяток разів буде дзвонити. Катерина хороша подруга, все розуміє. І вечірку затіяла, щоб витягнути Олесю «на люди». Сердито задзвонив телефон.- Ти де? — Катя горіла. — У мене гості голодні. Я їм локшину на вуха вішаю, мовляв, найкраща подруга на роботі затримується. Повинні почекати. Словом, так: якщо не прийдеш — забудь назавжди про моє існування!Катерининих гостей Олеся знала. Крім одного.- Хто це? — запитала.-А, товариш з-за кордону. З Штатів. Його привели Кузьменки. Якийсь їх родич. Не був в країні сто років. Нарешті вибрався. Могли б попередити, що не самі прийдуть.- Катя, та не страждай. Уже й так тарілок на столі немає де ставити. У них там
скромніше.- Це у них. А у нас по-іншому. Олесі випало сидіти поруч з товаришем за кордону. Разом з англо-російським словником підтримували світську бесіду. У товариша свій невеликий бізнес, хороша сім’я. Наступного разу привезе в країну дружину.
— А ваш чоловік на роботі? — поцікавився новий знайомий.- У мене його немає! — відповіла. На цьому розмова про особисте була закінчена. Перейшли до політики …За роботою і клопотами Олеся не згадувала про вечірку, поки в квартиру вихором не влетіла Катерина.- Ти пам’ятаєш родича Кузьменків? Так ось, Кузьменчіха y мене попросила твою адресу.- А хіба вона її не знає?- Так, ні, не домашню. Електронну. Тобто, адресу попросив її родич зі Штатів. Він хоче тебе з кимось познайомити. Жди листів!-Катерина, я листи від незнайомих адресатів не читаю. Ще вірус хтось пришле.-Олеська, гірше вірусу за твого колишнього немає і бути не може. А все інше — дурниці!Послання через океан прийшло суботнім ранком. Через енну кількість вибачень далекий і невідомий Тім просив прочитати його лист і, по-можливості, дати відповідь. Запевняв, що йому дуже сподобалися фотографії з нашого вікенду і розповіді друга про Україну. Розповів про себе і свою сім’ю до сьомого коліна. Похвалив український народ за здобуття незалежності від Росії. І поставив півтора десятка різноманітних питань. А кажуть, що американці позбавлені емоцій!- Ти повинна відписатися! — категорично заявила Катерина. — І ніяких — не буду і не хочу!Катя з упертістю настирливого ревізора контролювала процес листування.
Олеся отримувала листи щоранку. Тім виявився великим романтиком, незважаючи на свої далекі за сорок. Він умів добре про все розповідати. Олеся смакувала ці послання разом зі своєю ранковою кавою.І коли одного разу не побачила чергового листа, засумувала. Навіть настрій пропав. Лист прийшов ввечері. Тоді і Олеся тоном ображеної дитини написала:- Тім, моя ранкова кава не мала доброго смаку. Чому запізнився твій лист …І знову була енна кількість вибачень і обіцянка: листи до ранкової кави будуть обов’язково!Олесі це листування нагадувало гру. Вона розповідала незнайомому чоловіку про себе, своїх друзів, роботу. А Тім влаштовував їй заочні мандрівки в найцікавіші місця своєї країни. Вона вже звикла, що щоранку прочитає традиційне: як твої справи? Як твій настрій? І побажання добре провести день.А ще Тім висилав музичні файли — записував свою гру на фортепіано. Бетховен, Бах … від цього Олесина ранкова кава набирала особливий аромат. Цей запах нагадував забуте почуття. Олесю це бентежило. Вона пам’ятала слова колишнього благовірного:- Такі, як ти, приречені бути самотніми – Катерина, нічого з цих красивих листів не вийде, — сказала якось подрузі. — Хоча я вдячна і Кузьменкам, і їх американському родичу, і Тіму, і тобі. На душі трохи посвітлішало. Це дійсно хороша гра. Схоже на казку. Але пора повертатися до реальності. Ці ранкові послання Розумієш, я почала звикати до них. А коли вони перестануть приходити, буде дуже боляче. Олеся, не драматизуй ситуацію, — як завжди пішла в наступ Катька. — Твоєму колишньому треба морду набити. Через нього свою долю втратиш.
Подзвонив колишній. -Олесько, тобі якась Надя дзвонила. З Італії.- І що ти їй сказав? Дав мій новий номер телефону? Це моя шкільна подруга.- А що, я зобов’язаний давати твій номер телефону? Я сказав, що тут така ніколи не жила.Через півгодини телефон відгукнувся знову.- Чого йому ще потрібно? — вигукнула сама собі Олеся.
— Вітання! Як життя? Як настрій? — запитував Тім.Більшої половини сказаного Олеся не зрозуміла. Чужа мова, хвилювання. Тім запитував, які квіти вона любить. Це ж треба було сказати — жовті троянди. А ще говорив, щозбирається приїхати в гості.- Тебе зустріти? — запитала.- Ні, я сам тебе знайду! — відповів.- Коли? -Це сюрприз. Ти мені пробачиш?- Я люблю сюрпризи. І твої листи до кави.- А я люблю твоє ім’я і твою дивну країну!- Катерина, ти уявляєш, Тім хоче приїхати. Але я не готова його зустріти. Тобто Я боюся Я -Олесю, він твою адресу знає? Знає! А як дістатися з аеропорту — це його клопіт. Чи не в джунглях живемо. Наших жінок в Італіях, Іспаніях, Португаліях також ніхто не зустрічає. І що, не справляються? У суботу під вечір в двері Олесина квартири несміливо постукали. Напевно, сусідка Наталя з черговим домашнім завданням. Батьки не пускають дитину на вулицю, поки не зробить уроки.- Заходь, Наталочка! Стук повторився. Олеся відкрила двері. Спершу переступив поріг величезний букет жовтих троянд. А за ним- Привіт, Олеся! Як життя? Як твій настрій? Я — Тім. Я повинен тобі сказати … я повинен тебе запитати я приїхав сказати, що я тебе знайшов.
