Якось так вже склалося, що в спадок від колишнього чоловіка Ніни, Івана, дісталася свекруха. Точніше — постійна турбота про неї.З чоловіком вони були вже років 10 розведені, він був людиною недобррю, про це всі знали.
Весь цей час вони зовсім не спілкувалися і не бачилися жодного разу. Їхня донька була вже дорослою, заміжня, мала сім’ю і своїх дітей, і жила в іншому місті. З батьком вона теж не спілкувалася. Та й він, видно, не намагався за всі ці роки помиритися з ними.І ось Ніні подзвонили і сказали, що з її колишнього чоловіка не стало. Ховати нікому, з рідних тільки стара хвора мати залишилася. Що робити? Ніні довелося взяти все це на себе. З донькою вони гідно провели батька, яким би недобрим він не був.
А що робити зі старенькою бабусею? Свекруха була з характером, який зовсім не подарунок. З самого початку вона погано прийняла Ніну в свою сім’ю. Будувала підступи весь час проти неї. Синові своєму на невістку то і робила, що весь час скаржилася і скаржилася на кожному кроці — потрібно було чи ні. Може, тому чоловік Ніни і розлучився з дружиною, залишивши одних з донькою. Хто знає Жила свекруха одна. Старенький будинок навпіл з сусідами. Пічне опалення. Було їй уже за 85 років. Нікуди вже з хати не виходила, але сама себе обслуговувала. На пропозицію внучки виїхати в будинок для людей похилого віку вона відповіла категоричною відмовою з самого початку.
— До останнього дня буду жити тільки в своєму будинку, — говорила вперто жінка, не думаючи більше ні про що.Дочка поїхала, а Ніні довелося взяти догляд за свекрухою на себе. Декілька разів на тиждень ходила до неї, приносила продуктів, носила дрова, воду з колодязя, прибирала в будинку. Свекруха бурчала на неї постійно: то не те купила, то погано прибрала, то не те зробила. Ніна мовчала. Але кинути свекруху не могла. Що скажуть люди? Як її залишиш? Домовилася з соцпрацівником, жінкою, що будуть по черзі відвідувати стареньку. Через рік бабусі стало погано. Після цього вона лежала. Місяць пробувши з нею, Ніна, порадившись з дочкою, відвезла свою стареньку свекруху в будинок для людей похилого віку.
При цьому дуже хвилювалася, чи правильно чинить, але сил вже не залишилося бути з нею. Адже тоді б довелося Ніні залишити роботу і забути про своє особисте життя. Але чи варто було це того? Бабусі не стало через пару місяців. Тихо і спокійно, уві сні. Половину свого старенького будинку вона заповіла своїй невістці Ніні — як потім з’ясувалося. Ось така подяка. Ведучи себе не дуже добре з колишньою невісткою, думала вона, що саме невістка, така-сяка і погана, як вона постійно думала і говорила, буде за нею доглядати? А життя ось як розпорядилася по-своєму.
