Брат народився, коли мені було 10 років. Тому він завжди для батьків був «маленьким», який потребує особливої уваги, допомоги. І вони допомагали йому як могли. Навчаючись у школі, брат попросив батьків купити комп’ютер. Хоча знав, що грошей немає, зарплату затримували і батькові, і матері. На море не їздили влітку — нема на що. А в ті часи вартість хорошого комп’ютера дорівнювала вартості сімейної поїздки на море. Проте, батьки влізли в борги, але комп’ютер братику купили. Причому не тільки комп’ютер, але і комп’ютерний стіл, принтер, колонки.
Йшлося про те, що все це необхідно для навчання в школі. Ха! Так вчителя тоді не знали, що бувають електронні дошки, а реферати та доповіді можна готувати на флешках! Незважаючи на наявність комп’ютера (на думку батьків — це все, що потрібно для відмінного навчання), брат закінчив школу майже з усіма трійками. Всунули його в коледж. Але через рік його звідти відрахували. За неуспішність і прогули. З тих пір він працює продавцем-консультантом в магазинах. Зарплата начебто непогана, але вся сіра.
Розмовляла з ним, що можна пошукати кращу роботу. Але брат впевнений, що йому нічого кращого в житті не світить. П’ять років тому він познайомився і став жити з дівчиною. Начебто зовні непогана, симпатична, в міру скромна. Відразу стали жити окремо від усіх. Навіть район міста інший вибрали. Але жили в знімній квартирі.
Весь цей час братик з жіночка не забували про нас — родичів. На вихідних заїжджали до батьків — нібито провідати їх, поговорити про те, про се. Насправді знали, що мама наготує повний стіл їжі, нагодує і з собою пакет дасть. У будні дні кілька разів на тиждень з яких-небудь дрібним причин приїжджали до нас з чоловіком. Причому завжди в той самий момент, коли ми вечеряли. Природно, запрошували до столу і непроханих гостей. Жодного разу не відмовилися. Самі ж ніколи не кликали до себе в гості нікого.
Те їх немає, то втомилися, то грошей немає, щоб стіл накрити. Навіть дні народження брат частенько відзначав у батьків в будинку. Причому вельми своєрідно. Він разом з дружиною відразу після роботи приїжджали до батьків — а там вже накритий стіл і гості з конвертиками сидять. Одного разу я запитала у мами — чи дають вони хоча б гроші на продукти? Ні! — Ну їм же так важко. Вони платять і за квартиру і за комуналку.
А ще одягнутися-взутися треба, — жалібно протягнула мама. Пробувала поговорити з братом. Ну, не те це в 26 років жити на шиї у батьків, людей похилого. Не зрозумів. — Я їх ні про що не просив. Самі все дають і кличуть на дні народження, — сказав він. Більше я не стала лізти в усі це. Раз всіх все влаштовує — чого мені тоді переживати? Всі люди дорослі. Розберуться. Так і жили. А місяць тому братик раптом попросив у мене позичити йому грошей. Причому, спочатку, за традицією, поїв, а потім вже приступив до справи. — Ми вирішили купувати квартиру! Досить платити дядькові.
— Прекрасно. Вітаю! Можу порадити забудовників більш-менш надійних людей, які допоможуть зібрати документи на іпотеку, — включилася я в розмову. — Так, це добре все. Але у нас немає грошей на початковий внесок. Чи не займеш нам? — ошелешив брат. — А чим ви віддавати будете? І ще відсотки банку виплачувати по іпотеці? — запитала я. — А ми все прорахували і домовилися з тещею. Вона оформить квартиру на себе і буде виплачувати відсотки. У нас з дружиною сірі зарплати — нам не дадуть кредит.
А ми спочатку тобі віддамо гроші, як назбираємо, а потім тещі. Я не повелася на таке «щедре» пропозицію. Це означає, квартира буде тещині, братові нічого не світить, якщо щось трапиться: довести, що він повинен мені грошей, я не зможу. Простий договір від руки до уваги не особливо приймається. Та й не хочу я судитися з рідною людиною. Молодший братик моєї позиції не зрозумів. Вирішив, що я жадібна і корислива (запитала, скільки відсотків він готовий виплатити нам з чоловіком за позику).
Пішов. Тепер він не дзвонить, його дружина дзвінки скидає. Коли, нарешті, зустрілися у батьків, запитала, чому таке ставлення? Відповідь в принципі був очікуваний: — Яка ти мені сестра, якщо навіть допомогти у важкій ситуації не хочеш? Ось так я опинилася «ворогом». А чому? Тому що знаю ціну кожної заробленої копійки? Тому що не хочу втрачати свої гроші? Мені здається, що накопичити на початковий внесок (300-350 тисяч, або скільки там?) Сім’я з двох чоловік цілком здатна. Але мої родичі вважали за краще весело жити за чужий рахунок, а свої гроші витрачали на поїздки на море, гуляли в клубах з друзями.
