Мені 33 роки, звати мене Оксана. Але розповісти я хочу не про себе, а про мою рідну сестру і її чоловіка. Ось уже кілька місяців сестра з чоловіком сидять вдома. Вони обидва ніде не працюють. І це при тому, що у них двоє маленьких дітей. Зятя скоротили ще навесні, і він шукає весь цей час роботу. Всім каже, що немає роботи. Але я точно знаю, що це не так.
Зять не хоче йти влаштовуватися на роботу вантажником. Чекає, коли станеться диво, і йому запропонують роботу з хорошою зарплатою. Але коли це ще буде і чи буде взагалі? А чим годувати дітей зараз? Моя сестра Леся заміжня вже чотири роки. Відразу після весілля вона народила дочку. А півтора роки тому народила другу дитину.
Виходить, що вона з одного декрету відразу пішла в інший декрет і вже багато років сидить вдома з двома дітьми. До цього її чоловік Ігор справлявся з обов’язками годувальника. Він непогано заробляв, та й ніяких великих запитів у Лесі немає. За салонам краси сестра не ходить, одяг купує собі рідко. Вона купує тільки продукти і все необхідне для дітей.
А на те, щоб одягнути дітей, поїсти купити і заплатити за квартиру, Ігор гроші заробляв. І ось цієї весни зять потрапив під скорочення. Звичайно, йому виплатили два окладу і компенсацію за відпустку. На перших порах вистачило, а зараз гроші закінчилися. І ось позавчора мені подзвонила сестра і попросила позичити грошей.
Каже, що вдома взагалі у них немає ні копійки, а потрібно купити їжі для дітей і одяг. — Оксана, а ти можеш дати мені трохи грошей в борг? У нас з сестрою не дуже хороші відносини, і якщо Леся зателефонувала мені з проханням дати їй грошей, то це говорить про те, що у них дійсно велика проблема. Напевно, позичили гроші вже всюди: і у друзів своїх, і у сусідів, і у мами.
А другий раз просити гроші їм соромно. Ось вони і звернулися до мене. Але я не хочу їм допомагати. Мені грошей не шкода. Я добре заробляю. Але справа в тому, що я просто принципово не збираюся цього робити. Я вирішила дати їм трохи одягу. Всю суботу я складала речі, дивилася, що підійде сестрі або дитині, але вона відмовилася брати ношений одяг.
Ну що ж, її право. Я їй кажу: — Нехай твій чоловік йде і влаштовується на роботу! А якщо він не може знайти роботу, то йди і працюй ти! А сестра мені відповідає, що вона не може: адже вона ж з дітьми вдома сидить. Я нагадала сестрі улюблене прислів’я нашої бабусі.
Вона говорила завжди: хто не працює, той не їсть. Мені, звичайно, трохи шкода племінників. Але при цьому ж у моїх племінників є батьки. Нехай йдуть і працюють, а не сподіваються на допомогу інших: то на мою, то на мамину допомогу. Чим раніше вони зрозуміють, що ніхто не буде допомагати їм, тим швидше влаштуються на роботу.
