У маленькому селі практично все життя прожила одна бабуся; її звуть Зінаїда Василівна і був у неї син Віктор. Сама Зінаїда Василівна була не дуже стара, але при цьому, все своє життя страж дала через пог ане здор ов’я. Одного разу, ще молода Зінаїда, яка на той час вчилася в іншому місті, повернулася додому з малюком на руках. Назвала його Віктором.
Ох Зіна то у нас гуляща, дитину нар одила не зрозуміло від кого, а таку правильну весь час себе показувала, зовсім місто розбестило її — говорили знайомі. Зінаїда звичайно все це чула, але намагалася не звертати уваги на бридкі мови, а витрачала всю себе на те, щоб виховати і виростити сина. У неї було небагато, але Вітя завжди ходив доглянутий, чистий і вигладжений, ніколи не голодував.
Зінаїда Василівна любила його беззастережно. Згодом Вітя підріс і став здатний допомагати по городу і в цілому, по домашньому господарству. Він був хоч не досить дорослим, але прекрасно розумів, що його мама піклується про нього як може, а він в свою чергу, намагався допомагати у відповідь, так як мама часто хво ріла.
Згодом, все в селі забули про його походження і навіть почали ним захоплюватися. Аж надто добрий і чуйний ріс хлопчина, та й до того ж руки були з потрібного місця, то лавку полагодить, то дощок сусідам. Віктор відмінно навчався в школі, і навіть вступив до університету на бюджетне місце, і закінчив з відзнакою, вираз «золота дитина» був явно про нього. Після навчання, він залишився жити в місті і знайшов хорошу роботу, в село до матері їздив кожні вихідні і допомагав чим міг по господарству, а також залишав грошей.
Через пару років він знайшов собі дівчину, її звали Оксана. Вже через пів року, коли Віктору виповнилося 28 років, вони вирішили одружитися, всі витрати взяв на себе батько Оксани, так як вона захотіла пишне весілля, на яке ні у Віктора, а тим більше у Зінаїди Василівни не було грошей. В день весілля з боку Віктора гостем була тільки мама — Зінаїда Василівна. Всі гості поглядали на неї з явною зневагою, так як майже всі були з достатком явно вище середнього, і спочатку пліткували:
Чим Оксану зміг зацікавити цей пацан з села? У нього ж немає нічого за поясом по суті — шепотілися одні. В іншому весілля пройшло спокійно. Після цієї яскравої події Віктор став все рідше їздити до Зінаїди Василівни, постійно знаходив якісь причини: Те роботи дуже багато, то зах ворів, то заб ув. Вся справа була в його дружині Оксані: їй дуже не подобалася село і їздила вона туди тільки один раз, коли Вітя возив знайомити з мамою.
Спочатку Віктор пручався впливу Оксани, але після весілля дав слабину і пішов у неї на поводу і почав забувати, що його мама по здо ров’ю не може постійно стежити за всім господарством і не може ніде працювати, з цієї ж причини. А ще через пару місяців і зовсім став рідше телефонувати, а пізніше і висилати гроші. Зінаїду Василівну дуже розчарувала ця ситуація; літо вже закінчувалося, дров майже не залишилося, а на її мізерну пенсію за станом здоров’я і на них не вистачить толком.
Якось раз до неї зайшла сусідка Люба:- Зіна, пішли до мене, чаю поп’ємо, а то мені сумно самій покликала Люба. Зінаїда Василівна погодилася, вони трохи поговорили. Зінаїда Василівна почала скаржитися на свою ситуацію, так як поділитися проблемами було ні з ким. Вона розповіла про все, і про фінансові труднощі і про те, що син про неї зовсім забув, хоча вона в нього душу вклала.
— Ох, у нас в селі без дров не проживеш, замерзнути можна, я звичайно можу тобі трохи допомогти, але це не справа, що Вітька не допомагає тобі. Через деякий час Люба запропонувала написати заяву, щоб Віктор відраховував алі менти, раз по хорошому не хоче допомагати, не голодувати ж їй все-таки. Зінаїда Василівна була проти такого вчинку, дуже вже вона любила сина і не хотіла завдавати йому незручності.
Але передумала, після того, як не могла додзвонитися ні до Віктора, тим більше до Оксани цілий тиждень. Хоча дзвонила і вдень і ввечері, і ніхто не дзвонив у відповідь. Вона написала зая ву, су д був виїзним і проводився в місцевому клубі. Всі вже були на місці, прийшло багато жителів села, так як було цікаво подивитися. Останньою в зал зайшла Зінаїда Василівна дуже худа і вже навіть горбата. Віктор, як тільки побачив маму, відразу запл акав.
Настільки довго він був відсу тній. Суд дя першим викликав Віктора. — Ні, я не забув свою маму, просто дуже багато роботи. А гроші я відправляю їй щотижня, як завжди; ну не зовсім особисто, я даю гроші Оксані і вона повинна їх відправляти поштою, як завжди. Я обізнаний, що моя мама не може себе забезпечити і дбаю про неї, як вона дбала про мене свого часу. Другий по черзі суддя викликав Оксану, дружину Віктора.
— Я все їй завжди відправляла, як просив Вітя, їй напевно мало стало, ось вона і робить з себе убогу, щоб грошей більше дали. — звинувачувала Оксана, не соромлячись; Віктор був явно не задоволений цими словами. – Ви можете довести, що відправляли кошти, які вам давав чоловік? — запитав суддя.- Ні, не можу Нехай вона краще розповість, хто батько Віктора, а то все життя тримає його в невіданні — намагалася змінити тему Оксана І у неї це вийшло.
Зал відразу загудів, але Зінаїда Василівна встала зі свого місця і коли почала говорити, зал затих, всім було цікаво, що вона на це відповість. — Я можу відповісти! Насправді, я повинна була зізнатися ще дуже давно. Прости, Вітька, що приховувала від тебе правду. Віктор не мій рідний син і батьків я його не знала. Одного разу я йшла після захисту диплома через сквер до гуртожитку і почула тихий плач за кущами.
Звичайно я пішла перевірити; я знайшла пакет з дитиною, якого я забрала собі. Єдине що я знайшла від його батьків — записка, в якій було всього лише два слова — «Прости, синку». Я привезла його до себе в село, і дала йому ім’я і своє прізвище, я розуміла, що своїх дітей у мене не буде, так як через моїх постійних про блем зі здор ов’ям, чоловіки не наважувалися будувати зі мною серйозні відносини, все кто меня в селі знають, підтвердять це, з цим я змирилася.
Я присягнулася, що виховаю Вітю, як власну дитину і буду завжди піклуватися про нього. — зізналася Зінаїда Василівна. Після її слів весь зал огорнула тиша; дійсно, все знали тільки те, що Зінаїда приїхала з міста з дитиною і більше нічого. Тишу порушив Віктор, який запл а кав, як маленька дитина і просив вибачення за те, що перестав їздити і допомагати мамі.
-Ти моя мама, хай навіть не біологічна, але без тебе, я б не вижив і не став такою людиною, якою є зараз. Ти мій найрідніша людина і я більше ніколи тебе не залишу. Прости мене, мама. Через тиждень Віктор подав документи на розлучення з Оксаною, він не міг їй пробачити її брехня і вчинок по відношенню до його матері; адже з’ясувалося, що вона привласнювала ці гроші собі і нікуди не відправляла.
Він знову почав їздити до матері по вихідних і допомагати по господарству. Зінаїда Василівна пробачила його, так як дуже сильно любила. Віктор в неодружених пробув недовго, і через пару місяців знайшов собі гарну і розумну дівчину. Живуть вони разом вже рік, і скоро Зінаїда Василівна буде няньчити онуку.
