Так вийшло, що в свої 60 років я живу одна. У мене немає ні дітей, ні чоловіка. Хоча свого часу я була заміжня. Коли мені було 25, то я вийшла заміж по великій любові за свого колегу по роботі. Шлюб зруйнував чоловік своїми зрадами. Не минуло й трьох місяців, як він привів в нашу квартиру свою коханку. Я терпіти звісно не стала, зібрала речі й пішла до батьків.
Тільки через два місяці після розлучення дізналася, що вагітна. Чесно кажучи, мені не хотілося повідомляти цю новину колишньому чоловікові. З ним я не спілкувалася, починати не хотілося. Вирішила, що дитину підніму сама. Коли народила синочка, то лікарі мені повідомили погану новину. — Ваша дитина народилася дуже слабкою, але це не все. У нього невиліковна хвороба. Буде великою радістю, якщо він доживе до 11-12 років. — сказав мені лікар.
Я не знала, як мені бути і куди податися. Я ростила сина, плекала його кожен день, але в голові була лише одна думка, що дитина покине цей світ. Син дожив до 15 років. Так вийшло, що синочок і мій батько загинули з різницею в тиждень. Втратила двох найулюбленіших людей. Тато залишив мені свою квартиру, яка була не тільки велика, але і знаходилася в центрі міста. Жила одна всі ці роки, з чоловіками особливо не зустрічалася.
Мені хотілося завести дитину, але я боялася, що сценарій повториться, тому не ризикувала. Коли мені виповнилося 45, то я купила собі ноутбук, щоб спілкуватися з родичами, та й просто читати новини. Родичі дізналися, що я живу одна і стали до мене по черзі приїжджати. Привозили з собою гостинці та подарунки.
Вони часто цікавилися, чи написала я заповіт, а коли дізналися, що ні, то починали скаржитися на своє матеріальне становище. А деякі і зовсім поливали інших родичів брудом, щоб виглядати в моїх очах краще і гідніше. Я, насправді, знаю, кому залишу свою квартиру. У мене є подруга, чия дочка завжди допомагає безкорисливо.
А родичам тільки квартира і потрібна. З часом я перестала з ними спілкуватися, але їх це не зупинило. Одного разу мені подзвонила двоюрідна сестра і в нахабну запитала, чи жива я досі, ну і про квартиру, звісно, не забула уточнити. Мені було настільки прикро, що я всіх родичів заблокувала, щоб не могли мені ні писати, ні дзвонити.
