У вихідні зазвичай багато людей у великих магазинах. І, як на зло, працюють лише дві-три каси, з 10 наявних. Нещодавно я спостерігав цікаву картину. Дідусь з онуком років 5 ходив магазином. Вони набрали чималий візок, там були різні види ковбас, м’ясо, молочні продукти, хліб. Я особливо звернув увагу на те, що в кошику було багато солодощів. Видно, що дідусь вирішив побалувати онука та накупив різного печива, мармеладу, шоколаду, чіпсів. Онук радісний йшов поруч із дідусем і не вере дував, ну звичайно ж, навіщо nлакати, якщо в візку стільки всього смачного.
Коли вони підійшли до каси, то сумно зайняли свою чергу. А я стояв у сусідній касі, мені було зручно спостерігати за ними. І тут онук потягся до кіндера сюрпризу. — Діду, я хочу шоколадне яйце. Купи, ну, купи його мені. Я хочу! — Ми Тобі вже багато чого купили, постав на місце. Дідусь відповідав дуже спокійно, навіть доброзичливо. Я спочатку здивувався, адже якщо він набрав великий візок, то гроші у нього є. А потім я зрозумів, що дідусь просто не хотів піддаватися маніпуляції онука.
Якщо один раз щось купити, то він потім постійно проситиме. Тож треба вчити дітей відмовам. І тут хлопчик почав nлакати, а потім перейшов на kрик. Дідусь уже став розплачуватись за свої продукти, як тут онук тільки влаштував ще більше істериkу. Дідусь не витримав, сам ліг на підлогу і став передражнювати онука. — Я хочу додому, відвези мене додому, – nлакав дідусь. Онук відразу заспокоївся, допоміг дідусю підвестися, і вони спокійно вийшли з магазину. Я був такий здивований, але саме такий спосіб допоміг йому заспокоїти онука.
