Коли через хво робу не ста ло мого улюбленого чоловіка, світ для мене зціпився до розмірів однієї трирічної дитини – мого сина. Він став мені сенсом існування. Я виховувала його з великою любов’ю і найбільше хотіла, щоб насамперед він став гарною людиною. Нині йому вже 18. Після 9 класу школи він вирішив вступити до технічного коледжу. Там він процвітав. Щоправда, на другому році навчання, коли йому тільки виповнилося 17, він вразив мене новиною: — Мам, я став батьком. Я спочатку думала, що це жарт.
— У сенсі? Як? Тут син зізнавався, що на першому курсі зустрічався з дівчиною. Вона йому дуже подобалася. Він зібрався мені розповісти про це, але Катя зникла на літніх канікулах. Вона просто поїхала назад до себе на село і не повернулася. Нещодавно Вова дізнався, що вона була ваrітна та наро дила сина. Тільки під час полоrів її не ста ло, дівчина мала nорок сер ця. — Зі мною зв’язалися з полоrового будинку! Мені опіку не дадуть, я ж неповнолітній.
Але ми не можемо дозволити, щоб мій син опинився у дитя чому будинку. Я працюватиму, я його забезпечу! Мені потрібен час, щоб прийняти цю інформацію. Але я була в одному точно згодна, якщо це правда мій онук, поkинуті його ми не можемо. Спорідненість була очевидною. Коли я глянула на малюка вперше, я не сумнівалася, що він мій онук, дуже схожий на Вову. Зараз, спостерігаючи за тім, як син дбає про маленького Олега, я не сумніваюся, що виростила хорошу людину.