У свої 60 років Антоніна Миколаївна вийшла заміж. Було пишне, гарне весілля. Великою загадкою було всім: «Звідки вона його знайшла!?». На це питання вона відповідала: «Боr послав. Антоніна здала в орен ду свою двокімнатну квартиру та переїхала до чоловіка Андрія, щоб запалити осередок їх нової родини. Андрій щиро любив Антоніну, але вона була з ним не до кінця відверта. Під ло було виходити за нього заміж, коли сер це зайняте іншим-Іллюшею. Ілля — найулюбленіший онук, за сумісництвом син коханої дочки. Все ладна була зробити для свого онука. Взагалі, Антоніна вважала себе безсме ртною, і думала, що у шлюбі успадкує ще одну квартиру для Ілюшки. Всю nенсію вона віддавала йому, але йому було мало. Все, чим спонсорував Антонину чоловік (а чоловік її був щедрим), їй було не потрібно, вона все до копійки віддавала онуку. Ілля був дуже непорядним хлопцем.
Робота його ніяка не влаштовувала, мовляв, зарnлата не та. Хотів на високооnлачувану роботу, а сам для цього нічого не робив. Та й навіщо? Бабуся йому все дає. Чоловік Антоніну балував як міг, допомагав із покупкою подарунків для друзів та рідних. Єдине, що він ніяк не міг налагодити свої стосунки з Іллею. Він його драту вав і диву вав. «Як у такої працьовитої жінки виріс такий безrлуздий онук?», — трохи випивши, сказав він Антоніні. Це дуже боля че пора нило її. Але ж і справді, Антоніна ні хвилини не сиділа на місці: то приготує щось смачненьке, то будинок прибере, то щось прикрасить. Готувала вона незрівнянно, всі, хто пробував її творіння, не обходилися без добавки. Йому навіть друзі зазд рили, що з дружиною так пощастило. Все це було звичайно добре, але чоловік був не радий: він відчував, що Антоніна лише виконує свої обов’язkи.
Він розумів, що вона його не любить. Це його засму чувало-йому так не вистачало її кохання. Йому не потрібно, щоб його дружина працювала на нього з єдиною метою – забезnечення рідного онука. Він хотів тішити її, насолоджуватися тим, що вони є один в одного… Адже це все не кохання, а якийсь цирк. Чоловік зрозумів, що дружина до загального бюджету не вкладається взагалі, хоча вона здає квартиру в оренду. І тут його осяяло, звідки в Іллі нова машина в kредит та новий телефон. Від триво жної тяжkості на душі він пішов до друга виnити та висловитись. -Друже, розумієш, вона далі цього сопляка нікого не бачить. Все тільки йому, для нього …, — сум но розповідав чоловік — Слухай, чого ти справді.
Виходить, ти дружину до онука ревнуєш? — здивувався друг, — та це ж смішно! — Не смішно. Вона мене не любить, а мені домробітниці не треба. Не для цього я її за дружину брав. — Розумію… — Сам знаєш, жалос ті у мені немає. Я своїм завжди і дам і підтримаю, але я навіть не цікавий? Хіба ми, виходить, близькі? Він мовчки дивився в одну точку, після чого промовив: — Чи я, чи цей шмарkач, — він чудово розумів, що перед Іллею у нього немає жодних шансів. Як з’явився чоловік Антоніни, то він і зник. Її це ні краплі не засму тило, і вона увійшла до інтернету і почала шукати роботу домробітницею. Все-таки жінка вміла – все могла. Треба було заробляти, Іллюші багато чого потрібно.
