Людочка все життя була дуже яскравою та веселою людиною. З самої школи вона любила щось організовувати, різні свята влаштовувати. Потім це прагнення перейшло до університету, Людочка увійшла до студентської ради, стала найголовнішою. Після навчання вийшла заміж за директора інституту і nродовжувала проводити там час, влаштовувала для колег цікаві свята, веселощі, це було справжнє покликання Людочки. Але чоловік не любив її ініціативності. У нього як гора з плечей зійшла, коли він дізнався, що Людочка ваrітна.
Тепер вона сиділа вдома, ніяких свят і галасу, настало розмірене життя. Наро дила вона двох дітей, поки ті виросли чоловік раптово помер. А Людочка влаштувалася працювати до Будинку культури. Там їй усі були раді. Вона бігала містом, щоб знайти спонсорів, влаштовувала великі концерти, сама писала сценарії, всі знали Людочку як хорошого керівника Будинку культури. А якось вона вирушила до пансіонату відпочивати. Саме там Людочка зустріла Василя.
Їм обом було під 60, але його вразило те, яка Людочка життєрадісна, як вона гарно співає і з неї, так і сочиться енергія та добро. Через кілька тижнів Василь забрав Людочку зі столиці до себе в село. Вони вечорами співали під гітару, ходили до лісу, пили чай із самовару. Тільки сусідки Василя зовсім не були раді новій гості зі столиці. -Бабі-то 60 років, а вона пурхає як метелик, зовсім вже здуріла. -Та ненормальна якась, ніби й не хворіє зовсім, постійно посміхається, з усіма вітається. Але насправді усі бабки просто заздрили Людочці . Адже в них були види на Василя, але йому сподобалася не заздрісна і світла Людочка.
