Ми з чоловіком одружилися шість років тому і давно мріємо про дитину. Ми обидва маємо хороші роботи, у нас велика двокімнатна квартира і можемо забезпечити своїм майбутнім дітям хороше життя. Щомісяця я сподівалася, що, нарешті, тест на вагітність покаже дві лінії, але цього не случалось. Тогда ми з чоловіком вирішили звернутися до лі карів. Після обстеження і аналізів мені сказали, що я здорова і все у мене в порядку. Мій чоловік також пройшов обстеження, але лі кар попросив його здати додаткові аналізи і ми з нетерпінням чекали результату. Через два дні прийшли результати і лі кар запросив мого чоловіка на особисту розмову. Я дуже переживала, бо вони довго розмовляли в кабінеті. Коли Андрій вийшов, то виглядав засмученим і нещасним. Я хотіла з ним поговорити, але він сказав, що хоче побути на самоті. Після розмови з лі карем він довго не повертався додому, я дзвонила йому, але він не брав трубку. Повернувся чоловік пізно вночі і розповів, що лі кар сказав йому: він не може мати дітей.
Ми довго думали і вирішили усиновити дитину, але так, щоб ніхто з наших рідних і друзів про це не знав. Я дев’ять місяців одягала широкий одяг і носила накладний живіт, тому всі наші знайомі і родичі думали, що я дійсно вагітна. А тим часом ми готували документи для усиновлення — і ось нам дали позитивну відповідь. А потім ми поїхали за дитиною і нам показали кількох малюків і сказали, що ми можемо вибрати. Ми взяли гарненьку дівчинку, яка солодко спала. Вона мені тоді відразу сподобалася і я відчула, що це повинна бути моя дочка. Ми назвали її Валентиною. Дівчинка прокинулася і подивилася на мене і я відчула себе найщасливішою жінкою в світі. У неї були дуже гарні блакитні очі і маленький акуратний носик. Мені здалося, що вона схожа на мене. Ми приїхали додому з чоловіком і сказали ро дичам, що я нар одила дитину. Вони нас вітали і навіть не здогадувалися, що дівчинка нам не рідна. Минуло кілька місяців і я дбала про дитину, намагаючись бути для нього хорошою мамою.
Одного разу мені стало погано, і я вирішила звернутися до лі каря. Після аналізів він мені сказав, що я вагітна. Я була шо кована, адже мій чоловік не може мати дітей. Я дуже боялася розповісти, що у нас буде дитина. Я довго приховувала, але живіт став помітніше і я була змушена розповісти Андрію. — Ти мене зрадила? Я не можу мати дітей! — кричав він на мене. Ми посварилися, тому що він думав, що я його зрадила. Вранці чоловік поїхав в лі карню, до того самого лі каря, що сказав йому, що він безплідний. Володимир Олександрович ще раз запропонував здати аналізи. А через кілька днів попросив мого чоловіка знову приїхати. — Це чудо, в моїй практиці я вперше стикаюся з таким. Ви абсолютно здоровий! — сказав лі кар. Андрій приїхав додому і просив у мене вибачення, він подарував мені мої улюблені лілії і сказав, що більше ніколи не буде в мені сумніватися. Я його простила, а через кілька місяців у нас наро дився син. Зараз у нас двоє дітей: донечці два роки, а синові три місяці. Я щаслива мама і кохана дружина. А одного разу мені моя знайома, яка працює в дитячому будинку сказала, що таке чудо, як у нас трапляється у багатьох людей, які усиновили хлопчика або дівчинку.
