Кілька місяців тому мені виповнилося 55 років. Син із невісткою приїхали привітати мене з днем народженя гарним букетом та тортиком. Я ще подумала: мовляв, навіщо стільки витрачатися? Краще б грошима дали, я щось купила б для саду. Але нещодавно я дізналася, що на день народження сватьї мій син подарував їй путівку до санаторію. Причому, не лише їй, а й її чоловікові. Я не дуже хотіла йти до неї на день народження. Знайомі ми вже 6 років, але за всі ці роки так і не спромоглися вибудувати нормальних довірчих відносин. Вона корчить із себе сучасну дамочку.
Вирощує якісь екзотичні рослини, зарядку робить зранку, одягнена завжди з голочки. Павло в нас спокійна дитина, а ось Марина кричить і грає так, що усі сусіди чують. Іноді вони навіть заходять поцікавитися, чи все в нас гаразд. На день народження до сватьї я поїхала тільки через те, що треба було знову стежити за онуками. (M/KQ) Я навіть поїсти нормально не встигла. Вічно доглядала дітей: будинок чужий, купа сходів, розеток – коротше, небезпека на кожному кроці. Умовляю себе досі не ображатись на сина. Мені, якщо чесно, не прикро, а просто неприємно.
