У свої 59 років я зустріла чоловіка, який зовсім скоро запропонував мені жити разом. Приблизно 15 років я вже розлучена, серйозних відносин більше не було, тому зважила всі «за» і «проти» і вирішила спробувати. З першого погляду чоловік був дуже порядна і охайний. Ми поговорили і дійшли висновку, що найкраще жити на моїй території. Так і почали ми нашу спільну життя. Спочатку все було наче в казці, а потім почався жах. Оскільки я працювала на заводі, то у мене був досить важкий графік. Мій «улюблений» був сам собі начальником, прокидався, коли йому заманеться, йшов з дому і повертався, коли йому було зручно.
На вихідних цим і прибиранням завжди займалася я. У неділю приготую на тиждень, прийду змучена з роботи, а в раковині лежить безліч брудних столових приборів і тарілок. Якщо я роблю зауваження, то він відразу починає ображатися. Загалом, почала більше мовчати. Одного разу я його попросила про допомогу: мені потрібно було, щоб він помив вікна, але він відмовився, посилаючись на те, що це суто жіноча справа. Правда, якось я прийшла додому і в мене склалося враження, що вдома прибрано. Це на перший погляд лише так здавалося, бо він спромігся пропилососити і повитирати пил лише на тих місцях, які видно.
Деякі жінки можуть мене засуджувати і говорити, що я занадто багато вимагаю, але останнім часом я почала розуміти, що він мені взагалі не потрібен. А для чого? Я забезпечую себе самостійно, ходжу на роботу, готую, прибираю, купую продукти. Для нього я стала дуже «зручною». Набагато краще в такому випадку бути одною. Одного разу я вже просто не витримала і висловила йому все, що у мене накопичилося. Вгадайте, що він мені на це все відповів? Спокійно сказав, що це не його житло і він тут лише гість! А купувати щось для будинку він не збирається: про це повинна думати виключно я! Ось так я прожила з чоловіком цілих два тижні. Тепер мені точно на все життя вистачило! Як ви вважаєте, чи правильно вчинила жінка, що розлучилася з таким чоловіком?
