Ніна повернулася з танців і тихо відчинила двері своїм ключем, намагаючись не розбудити маму. Вона навшпиньках увійшла до квартири і, не запалюючи світла, пройшла на кухню. Налила собі склянку води, але раптово запалилося світло. Її мати, Світлана Миколаївна, підійшла до неї і тихо спитала, як у неї справи. Вона сказала Ніні, що батько вже спить, і що йому треба рано прокидатися. Ніна сказала своїй матері, що більше не може цього терпіти. Її хлопець щовечора після занять проводжав іншу дівчину, і щоразу, коли вона сподівалася, що він повернеться до неї, цього не відбувалося. Сльози покотилися по щоках Ніни, а мати обняла її і втішила, як маленьку дитину.
Світлана Миколаївна сказала Ніні, що вона гарна, але їй не вистачає гордості та розуму. Вона порівняла свій власний досвід із ситуацією Ніни та поділилася, що вона теж колись закохалася у свого сусіда, але він ніколи її не помічав. Одного разу вона вирішила перестати марнувати свій час і забути його. Вона поїхала на літо до села до своєї тітки і познайомилася з батьком Ніни – простим, працьовитим, відкритим та симпатичним хлопцем, який невідривно дивився тільки на неї. Світлана Миколаївна закликала Ніну тримати голову високо та знати собі ціну. Вона порадила їй забути того хлопчика, який її не цінував, і навіть не дивитись у його бік.
Вона попередила її, що такий чоловік виснажить її душу та залишить нещасною. Ніна обняла маму і подумала про те, як добре, що її батьки зустрілися та покохали один одного. Вона зрозуміла, що хоче того ж собі, і лягла спати. Наступного ранку вона прокинулася, почуваючи себе іншою людиною. Хлопець, у якого, як їй здавалося, вона закохалася, був тепер у її очах дріб’язковим, безглуздим і нудним. Ніна йшла на заняття, вдихаючи свіже повітря, посміхаючись перехожим і жмурячись від лагідного сонця. Вона почувала себе щасливою і задоволеною, знаючи, що заслуговує на краще, ніж на людину, яка її не цінувала. Вона сподівалася, що якось її майбутня дочка знайде когось схожого на батька — гідного, мужнього та доброго чоловіка.
