Із батьками у мене завжди були досить напружені стосунkи. Більшість свого життя я жив з бабусею. Саме вона була свідком моїх перших кроків, слів та перших успіхів. Бабуся вчила мене говорити, вона читала мені казки перед сном, доnомагала мені з уроками, ходила на мої батьківські збори. Якщо ви думаєте, що у мене не було батьків, поспішаю вас засмутити: батьки у мене були, але, бачите, вони були творчими людьми, і їм було складно залишатися на одному місці, та ще й зі мною. Постійно переїжджаючи з місця на місце,
батьки вирішили залишити мене з бабусею, щоб і мене не мучити переїздами та довгими дороrами, і їм було легше з усім цим. Спочатку вони ще ходили до мене на рідкісні зустрічі, а потім зовсім перестали. Я навіть пам’ятаю свою останню зустріч із ними… але зараз не про це. Бабуся поставила мене на ноги, завдяки її підтримці я закінчив медичний університет. Вона була дуже серйозною в цьому питанні, адже за вдачею я панікер, а бабуся мене постійно заспокоювала перед іспитами, сесіями, приносила мені фрукти та бутерброди, коли я сидів ночами за конспектами.
Через роки роботи над собою я зміг досягти своєї найважливішої мети: я заснував свою стоматологічну клініку, яка стала однією з найкращих у місті. Почувши запах грошей, мої батьки, яких я називаю просто біологічними батьками, адже моєю справжньою мамою є бабуся, прибігли до нас на задніх лапках. Як би бабуся мене не вмовляла з ними помиритися, я не дозволив батькам навіть залишитись у нас, адже вони просили у нас тимчасового даху над головою, поки «щось придумають». Такі зрад ники мене ні в друзях, ні тим більше в родичах не потрібні.
