Мій син вже десять років як одружений. Перший час жили вони як всі. Ріта сиділа в деkреті, коли наро дила первістка, а чоловік працював. А потім з невеликою перервою наро дився другий син. Після другого деkрету Рита вийшла на роботу. Як раз в цей час Борис потрапив під скорочення. У них фірма збанкрутувала. А ось Рита, навпаки, по кар’єрних сходах успішно просунулася. Її призначили керівником відділу, обов’язків додалося, але і зарnлата сильно підвищилася. У Бориса з пошуком нової роботи труднощі виникли, тому вони домовилися помінятися ролями. Працює Рита, а господарством займається Борис. Її зарплати цілком вистачає, щоб забезпечити сім’ю.
Їх домовленість доходить до абсурду. Борис доглядає за дітьми, миє, пере, прибирає, готує сніданок, обід і вечерю. Рита після роботи не робить абсолютно нічого. Тільки з дітьми може перекинутися парою слів ввечері, про уроки запитати. А в основному просто сидить на дивані, поки Борис навколо неї крутиться, як білка в колесі. Син каже, що вона навіть не накриває на стіл, чекає, коли він все подасть. Я з Ритою намагалася розмовляти. Кажу, ну не можна так, хоч прості речі можна по дому робити. А вона мені відповідає:
“Я працюю, а інші обов’язки на ньому. Марина Іванівна, будь-ласка, не лізьте в нашу сім’ю.” А я прям відчуваю, що цей шлюб так розвалиться. Подружжя має доnомагати один одному. Подруги радять мені не втручатися в їх сім’ю, але я так не можу. У мене ж так само з чоловіком було, тільки навпаки. Він колись вирішив, що раз працює, то весь побут я зобов’язана забезпечити. Тільки так воно не робиться. На щастя, ми сіли, поговорили, він частину обов’язків на себе взяв. Але Рита ж не налаштована розмовляти, вона принципово нічого не робить.
