У селі наприкінці літа була суєта. В основному жили тут дачники, а вони до кінця літа всі наводили своє господарство в порядок, щоб надовго відбути в місто. Микола Петрович вийшов на ґанок і подивився на результат своєї праці. Він був далеко не молодий, цього року аж сімдесят виповнилося. Але руки в нього ще працювали, і він сам упорядкував усе на своїй ділянці.
Він планував затриматись ще на тиждень, а потім поїхати до дружини. У місті йому було нудно. Дітей Бог їм з дружиною не милував, ось і залишилися зовсім самі на старості років. За цей тиждень сталося чимало. Виявилось, що сусідка Наташа nродала будинок, поїхала жити до своїх дітей. Спочатку Микола засмутився, адже звик до цієї тихої, працьовитої жінки.
Але за два дні після її від’їзду туди заїхала молода, сімейна пара. Коля, спостерігаючи за тим, як чоловік із дружиною вивантажують речі з машини, і не думав, що ці люди змінять його життя. Випала нагода познайомитися з главою сім’ї. Після цього він та його діти стали частими гостями у Миколи Петровича та його дружини. Згодом він так прив’язався до їхніх дітей, що став сприймати їх як рідних онуків. Десятирічна Саша та п’ятирічний Юра теж назвали Миколу та його дружину Ірину бабусею та дідусем.
