Дзвінок телефону розбудив мене о четвертій годині ранку. – Алло, – kрізь сон пробурмотів я. – Здрастуйте, мені потрібний Михайло, – промовили в трубці жіночим голосом. – Він не може підійти, – відповів я. – Чому? – Здивувалася трубка. – Спить без задніх ніг. Я живу один. Серед моїх знайомих Михайла нема. Більше заснути мені не вдалося. Помучившись сам і неабияк помучивши ліжко встав о шостій ранку, спокійно привів себе в порядок і поїхав на роботу.
. Нарахував близько семи гудків, коли нарешті на дзвінок зволили відповісти. Та сама жінка. Дізнався по голосу. – Так. Я слухаю вас, – сказала вона. – Доброго дня, мені потрібен Михайло, – весело сказав я. – Який ще Михайло? Ви на годинник дивилися? – розгнівалася вона. – Звичайно! Я ж спеціально будильник налаштував, щоби не пропустити час! – Ви божевільний?! – Помилуйте. Адже ви самі подзвонили мені о четвертій ранку. Що? Я вас збудив? Так наступного разу треба дивитися на годинник, перш ніж дзвонити!
Минуло близько тижня. Знову ранній дзвінок. І знову від цієї дурепи. Але цього разу о сьомій годині ранку. – Здрастуйте, а можна почути Михайла? – почув я її голос. – Не можна! – відповів, ледве стримуючи лють. – Від чого ж? Мені потрібно з ним поспілкуватися! – Наполягала вона. – Нічим доnомогти не можу. Жодного Михайла тут немає і не було. Я вам передзвонив, щоб показати, що о четвертій ранку не можна дзвонити! – Спробував пояснити я. – А де він може бути? – Так, з першого разу до неї не дійшло. – Та звідки я знаю, де може бути ваш Михайло? Не дзвоніть мені більше, і я вам не дзвонитиму! – загарчав я і вимкнув телефон. Потім подумав і вніс її номер у “чорний список”. На випадок, як і з другого разу не дійшло.
