Аріна зі шкільної лави виявилася ва гітною. Будучи дев’ятикласницею, вона зібралася нар оджувати. Одні дивувалися, багато хто засуджував. Але ніхто не намагався дізнатися і допомогти дівчинці. Всі знайомі Аріни шепотілися за її спиною. Батьки однокласниць навіть з директором зустрічалися з вимогою захистити своїх дітей від поганого впливу дівчата. Але Аріна ні на кого і не впливала, вона була одна, сама по собі. Подруг у неї не було, вона була одиначкою.
Жила з батьком. Більше рідних у неї не було. Директор намагався поговорити з Ариною, але вона була закрита для спілкування. Одного разу вона йшла по вулиці і їй стало погано, термін був великий. Повз проїжджав Віталій з дівчиною. Він зупинився, допоміг Аріні дістатися до лікарні. — Ти що, наро джуєш? — Не знаю — А скільки тобі років? -15. Віталій з дівчиною подивилися один на одного. Маргарита, дівчина Віталія, не стрималася і випалила.
— А чи не зарано тобі наро д жувати? Аріна опустила голову і промовчала. Аріна нар одила хлопчика. Віталій все думав про цю дівчинку. Вона не виходила у нього з голови. — Як же так вийшло, що в свої роки вона зава гітніла? Щось в душі йому підказувало, що тут щось не так. Йому хотілося допомогти дівчинці. Він відвідав її в лікарні.
Аріна була рада побачити хоч когось в ці непрості для неї дні. Вона з трепетом розповідала Віталію про сина. А він дивувався, як же вона сама ще дитина зможе впоратися з дитиною. Як вона буде його виховувати — не виходив у нього з розуму. — Аріна, ти напиши адресу батьків, я до них заїду, повідомлю про тебе. Аріна замовкла. — Ти не хочеш повідомляти своїм батькам? — Папа, він п’є, йому не до мене.
А мама — вона давно померла. Більше нікого в мене немає з рідних. — А як же ти збираєшся жити з таким батьком, та ще з малюком? — Не знаю. Може тато, побачивши онука, візьметься за розум. — Коли тебе випишуть через 3 дня, можна я заїду? — Звичайно можна! Аріна заусміхалася. Вона була вдячна Віталію за його участь і небайдужість до неї з малюком. Весь вечір Віталій був задумливий.
Маргарита не могла зрозуміти, чому він такий. Несподівано Віталій заговорив. Маргарита навіть здригнулася від несподіванки. — Я повинен допомогти цій дівчинці. — Що? Ти повинен? А з чого це ти чогось їй винен? Ти їй хто? Може ро дич? — Хто їй допоможе: батько у неї п’є. — Соціальні служби нехай допомагають.
— Як вони допоможуть? Вони дитину можуть забрати. Ні. Я їй допоможу. У мене є можливість. Маргарита довго ще сперечалася з Віталієм, але він був упертий в своєму рішенні. Настав день виписки. Віталій з квітами, кульками, коробкою цукерок попрямував до лікарні. Аріна сяяла від радості, що Віталій приїхав за ними. Віталій повіз їх до себе в квартиру. Він показав Аріні підготовлену кімнату для неї і малюка. Аріні було ніяково.
Вона і очікувати такого жесту не могла з боку Віталія зовсім чужого їй людини. У кімнаті все було підготовлено для малюка. Ліжечко, коляска, купа дитячих речей. — Послухай, Аріна, я хочу, щоб ти закінчила школу. Якщо ти поїдеш до батька, у тебе можуть забрати дитину. Подумай сама. Аріні нікуди було діватися, і вона погодилася. Віталій знайшов хорошу няньку. Аріна повернулася в школу. У школі все дивувалися.
А куди живіт подівся? Ти що наро дила? А де дитина? Аріна не хотіла ні з ким обговорювати цю тему. Їй хотілося тільки одного, щоб настав кінець навчального року. Після школи вона поспішала годувати малюка. Увечері за вечерею Аріна запитала Віталія. — Віталій, ти не будеш проти, якщо я сина назву твоїм ім’ям? — Я буду тільки радий.
-Маргарита, вона щось не приходить сюди, ви посварилися через мене? — Ти тут ні при чому. — Може мені з нею поговорити? — Не треба, вона доросла і повинна сама розуміти. — Краще скажи, батько дитини — твій однокласник, він побоявся відповідальності? -Ні. Я нікому нічого не розповідала, крім батька. Одного разу до батька прийшли товариші по чарці. Я закрилася у себе в кімнаті.
Але вночі один з них увірвався до мене. Я виривалася, кричала, але мені ніхто не допоміг; батько п’яний спав. Аріна, розповідаючи весь цей жах, плакала. — Вранці я нічого не розповіла батькові. А коли зрозуміла, що ва гітна, і живіт стало видно, батько почав ставити запитання. Я йому все і розповіла.
А він сказав, що я сама в усьому винна. У школі з мене насміхалися, засуджували. А я мовчала, розумієш? Я не змогла сказати правду, що немає моєї провини. Адже навіть батько не встав на мою сторону. — Заспокойся, Аріна, цей жах більше з тобою не повториться. Я не дозволю — промовив Віталій і обійняв плачучу Аріну.
Аріна поруч з Віталієм відчувала себе захищеною. Він за ці дні став їй близьким рідним чоловіком. — Спасибі тобі, Віталій. Не знаю, як я зможу тебе віддячити. — А ти не думай про це; краще думай про закінчення школи і вихованні сина, а я тобі в цьому допоможу. Віталій вирішив заїхати до батька Аріни. Батько був п’яний; на питання про Аріні він заматюкався матом. Віталій в черговий раз переконався, що вчинив правильно, допомагаючи Аріні. З батьком вона б загинула. Аріна закінчила 11 класів. Перед нею стояв вибір професії.
З школярки вона перетворилася в красиву молоду жінку. Віталій був у замішанні, він був закоханий в Аріну, але приховував свої почуття. Аріна теж була до Віталія небайдужа. Тільки няня Віталіка бачила це, а вони немов два підлітка, сліпі, нерішучі, не могли зізнатися один одному в любові. Довелося няні брати ініціативу на себе. Вона забрала Віталіка на прогулянку залишивши їх наодинці. Все само собою і вирішилося. Незабаром Віталій зробив пропозицію Аріні — і вони розписалися.
