Аріна зава гітніла, коли їй було всього 15 років. Батько пив, матері не було. Вона не знала, як їй жити далі, поки не зустріла Віталія.

ВСЕ ОСТАЛЬНОЕ

Аріна зі шкільної лави виявилася ва гітною. Будучи дев’ятикласницею, вона зібралася нар оджувати. Одні дивувалися, багато хто засуджував. Але ніхто не намагався дізнатися і допомогти дівчинці. Всі знайомі Аріни шепотілися за її спиною. Батьки однокласниць навіть з директором зустрічалися з вимогою захистити своїх дітей від поганого впливу дівчата. Але Аріна ні на кого і не впливала, вона була одна, сама по собі. Подруг у неї не було, вона була одиначкою.

Жила з батьком. Більше рідних у неї не було. Директор намагався поговорити з Ариною, але вона була закрита для спілкування. Одного разу вона йшла по вулиці і їй стало погано, термін був великий. Повз проїжджав Віталій з дівчиною. Він зупинився, допоміг Аріні дістатися до лікарні. — Ти що, наро джуєш? — Не знаю — А скільки тобі років? -15. Віталій з дівчиною подивилися один на одного. Маргарита, дівчина Віталія, не стрималася і випалила.

— А чи не зарано тобі наро д жувати? Аріна опустила голову і промовчала. Аріна нар одила хлопчика. Віталій все думав про цю дівчинку. Вона не виходила у нього з голови. — Як же так вийшло, що в свої роки вона зава гітніла? Щось в душі йому підказувало, що тут щось не так. Йому хотілося допомогти дівчинці. Він відвідав її в лікарні.

Аріна була рада побачити хоч когось в ці непрості для неї дні. Вона з трепетом розповідала Віталію про сина. А він дивувався, як же вона сама ще дитина зможе впоратися з дитиною. Як вона буде його виховувати — не виходив у нього з розуму. — Аріна, ти напиши адресу батьків, я до них заїду, повідомлю про тебе. Аріна замовкла. — Ти не хочеш повідомляти своїм батькам? — Папа, він п’є, йому не до мене.

А мама — вона давно померла. Більше нікого в мене немає з рідних. — А як же ти збираєшся жити з таким батьком, та ще з малюком? — Не знаю. Може тато, побачивши онука, візьметься за розум. — Коли тебе випишуть через 3 дня, можна я заїду? — Звичайно можна! Аріна заусміхалася. Вона була вдячна Віталію за його участь і небайдужість до неї з малюком. Весь вечір Віталій був задумливий.

Маргарита не могла зрозуміти, чому він такий. Несподівано Віталій заговорив. Маргарита навіть здригнулася від несподіванки. — Я повинен допомогти цій дівчинці. — Що? Ти повинен? А з чого це ти чогось їй винен? Ти їй хто? Може ро дич? — Хто їй допоможе: батько у неї п’є. — Соціальні служби нехай допомагають.

— Як вони допоможуть? Вони дитину можуть забрати. Ні. Я їй допоможу. У мене є можливість. Маргарита довго ще сперечалася з Віталієм, але він був упертий в своєму рішенні. Настав день виписки. Віталій з квітами, кульками, коробкою цукерок попрямував до лікарні. Аріна сяяла від радості, що Віталій приїхав за ними. Віталій повіз їх до себе в квартиру. Він показав Аріні підготовлену кімнату для неї і малюка. Аріні було ніяково.

Вона і очікувати такого жесту не могла з боку Віталія зовсім чужого їй людини. У кімнаті все було підготовлено для малюка. Ліжечко, коляска, купа дитячих речей. — Послухай, Аріна, я хочу, щоб ти закінчила школу. Якщо ти поїдеш до батька, у тебе можуть забрати дитину. Подумай сама. Аріні нікуди було діватися, і вона погодилася. Віталій знайшов хорошу няньку. Аріна повернулася в школу. У школі все дивувалися.

А куди живіт подівся? Ти що наро дила? А де дитина? Аріна не хотіла ні з ким обговорювати цю тему. Їй хотілося тільки одного, щоб настав кінець навчального року. Після школи вона поспішала годувати малюка. Увечері за вечерею Аріна запитала Віталія. — Віталій, ти не будеш проти, якщо я сина назву твоїм ім’ям? — Я буду тільки радий.

-Маргарита, вона щось не приходить сюди, ви посварилися через мене? — Ти тут ні при чому. — Може мені з нею поговорити? — Не треба, вона доросла і повинна сама розуміти. — Краще скажи, батько дитини — твій однокласник, він побоявся відповідальності? -Ні. Я нікому нічого не розповідала, крім батька. Одного разу до батька прийшли товариші по чарці. Я закрилася у себе в кімнаті.

Але вночі один з них увірвався до мене. Я виривалася, кричала, але мені ніхто не допоміг; батько п’яний спав. Аріна, розповідаючи весь цей жах, плакала. — Вранці я нічого не розповіла батькові. А коли зрозуміла, що ва гітна, і живіт стало видно, батько почав ставити запитання. Я йому все і розповіла.

А він сказав, що я сама в усьому винна. У школі з мене насміхалися, засуджували. А я мовчала, розумієш? Я не змогла сказати правду, що немає моєї провини. Адже навіть батько не встав на мою сторону. — Заспокойся, Аріна, цей жах більше з тобою не повториться. Я не дозволю — промовив Віталій і обійняв плачучу Аріну.

Аріна поруч з Віталієм відчувала себе захищеною. Він за ці дні став їй близьким рідним чоловіком. — Спасибі тобі, Віталій. Не знаю, як я зможу тебе віддячити. — А ти не думай про це; краще думай про закінчення школи і вихованні сина, а я тобі в цьому допоможу. Віталій вирішив заїхати до батька Аріни. Батько був п’яний; на питання про Аріні він заматюкався матом. Віталій в черговий раз переконався, що вчинив правильно, допомагаючи Аріні. З батьком вона б загинула. Аріна закінчила 11 класів. Перед нею стояв вибір професії.

З школярки вона перетворилася в красиву молоду жінку. Віталій був у замішанні, він був закоханий в Аріну, але приховував свої почуття. Аріна теж була до Віталія небайдужа. Тільки няня Віталіка бачила це, а вони немов два підлітка, сліпі, нерішучі, не могли зізнатися один одному в любові. Довелося няні брати ініціативу на себе. Вона забрала Віталіка на прогулянку залишивши їх наодинці. Все само собою і вирішилося. Незабаром Віталій зробив пропозицію Аріні — і вони розписалися.