З моєї 70-річною мамою я спілкуюся досить мало, тому що так склалися обставини. Я спочатку хотіла забрати її жити до нас з чоловіком і дітьми, але вона сказала, що погодиться переїхати до мене тільки за умови, що я дозволю їй взяти з собою всіх її кішок і собак (всього їх було 7). Звичайно, я не могла на таке погодитися, тому що живемо ми в НЕ власному будинку, а в квартирі на десятому поверсі.
Раніше я давала її гроші, тому що пенсія у неї маленька, то вистачає тільки на комунальні та ліки, але я помітила, що замість того, щоб купити собі продукти, вона витрачає все на тварин, не тільки своїх, але і вуличних, і тоді я розлютилася і вирішила, що замість грошей буду купувати її сама продукти і все необхідне. І ось уявіть собі картину. Ми з чоловіком йдемо в метро і тут бачимо мою маму, яка жебракує.
Чоловік знав про ситуацію з мамою і був не проти, що я беру гроші, щоб докупити для неї все необхідне, але як же тоді пояснити те, що вона просить милостиню? Я ледь не провалилася під землю, так мені було соромно перед чоловіком, з яким ми вже більше 20 років разом. Мама відразу пояснила, що просить вона не для себе, а для котиків і собачок, тому що всім їм потрібен корм, стерилізація або лікування.
З одного боку, моєю мамою та її бажанням допомагати тваринам можна захоплюватися, а з іншого — я не можу змиритися з думкою про те, що наступного разу його побачать наші родичі і знайомі, які вирішать, що ми довели бідну добру жінку до такого стану . Чи не можемо ми собі дозволити з сімейного бюджету витрачати гроші на всіх котів і собак району.
Ми домовилися з мамою, що будемо давати її ще додатково 100 гривень щотижня на тварин, щоб вона не просила милостиню. На жаль, це все кошти, що може дозволити наш бюджет на добру справу, але мені здається, що моя мама до сих пір продовжує свою справу, тому я почала придивлятися до жебраків в місті, боячись побачити в них мою маму …
