Кажуть, що шлях до серця чоловіка лежить через його шлунок. Взагалі-то я вже в його серці. Ми одружені. Тому, в контексті приказки, я захотіла затвердити своє становище коханої дружини і для цього готувати для нього смачні сніданки, обіди, вечері. Щоб він завжди летів до мене на крилах любові і з передчуттям смачної їжі.
Якось мій чоловік, Петро, сказав, що дуже любить сочевицю. Я вирішила нагодувати його сочевичною кашею на сніданок у вихідний. І хоча це блюдо мені було незнайоме, але ж є Інтернет. А він все знає. Написала запит «каша сочевиця», на першій же сторінці вибрала найпопулярніший рецепт. У суботу з ранку раніше встала і взялася за куховарство. Зварила, накрила стіл, покликала чоловіка снідати.
— Томочка, ну ти ж знаєш, що я нічого на сніданок не їм. Дай краще кави, — сонним голосом пробурчав він. — Але це ж твоя улюблена каша! Ти сам говорив, — від образи я мало не плакала. — Ладно. Давай кашку, — пошкодував мене він. Сяючи від щастя, я поклала на стіл перед ним тарілку з кашею. Він поколупався виделкою, спробував, зморщився і відсунув від себе тарілку.
— У мами вона інша виходить. Не хочу таку кашу. — Сказав він… Іншим разом я вирішила вчинити розумніше. — Дорогий, що тобі приготувати на вечерю? — запитала я. — Давай я сходжу в магазин за пельменями, запропонував чоловік. — Ні за що! Я сама приготую. Навіщо їсти покупні, якщо можна приготувати домашні? — заперечила я, і почала ліпити пельмені.
Через три години тарілка з гарячими пельменями стояла на столі. — Коханий. Пельмені готові. Іди вечеряти. — Кличу його до столу. — Томочка, щось їсти не хочеться я пізніше чаєм і бутербродами повечеряю… Сиджу, плачу, їм пельмені. Добре хоч шлях до його серця прокладати не треба.
