Декілька місяців тому познайомився з однією бабусею. У мене є маленька крамничка, і ось одного разу одна бабуся прийшла до мене, вона хотіла купити хліб. Їй не вистачало кількох копійок, але я їй віддав хліб і грошей не взяв. Вона подякувала і сказала, що у мене вся сім’я така добра. Виявилося, що мої батьки її знають. Вона була із мого села. Я з селянами мало спілкуюсь і мало кого знаю, бо щодня допізна залишаюся на роботі, часу навіть немає вдома побути нормально. Мені було дуже шкода бабусю. Я спробував у дружини дізнатися про неї.
Олена, дружина моя, розповіла, що бабуся живе вже 4 роки сама, її чоловіка не стало, а дітей немає. — Вона дуже добра і дбайлива. Завжди всім допомагає, якщо може. От тільки живе на свою крихітну пенсію та ледве виживає. Я сама бачила, як вона голодна дивилася, як інші щось купують. Я кілька разів харчі їй відвозила. Одне слово, золота жінка. — сказала дружина. Мені стало ніяково, і я вирішив, що їй треба чимось допомогти. Я запропонував їй роботу. Вона дуже зраділа і подякувала мені. Не очікувала, що в її роки хтось запропонує їй роботу, але я думаю, вона чудово впорається із запропонованою вакансією.
Бабуся повинна просто упорядковувати мій маленький магазин. Я вибрав таку роботу, щоб вона і не втомлювалася сильно, і не працювала б цілий день. — Синку, у мене немає дітей, але я щойно відчула, як це. Після чоловіка я зовсім одна, але ти і твоя сім’я заповнюєте мою порожнечу. — Постійно говорила бабуся. Я щодня її відвозив і привозив з роботи, щоб вона стільки не ходила пішки, а таксі дуже дорого коштують та й мені по дорозі. Вважаю, що кожна людина по можливості повинна допомагати нужденним.
