Після того як матері не ста ло, Надя, Льоша, Паша та Антон дуже рідко на дачу приходили. Тут усе нагадувало про маму. Їм спочатку було дуже сkладно звикати до відсутності мами. Влітку хлопці вирішили з’їздити до батька в інше місто, але дорогою вони вирішили зібратися духом та повернути на дачу. У будинку все було як раніше. Здавалося, зараз із кухні вийде мама з підносом, повним пиріжків з картоплею та з капустою. Але… мами не було. Хлопці кілька хвилин мовчки стояли на порозі. Тут найстарший, Олексій, сказав: — Ходімо на кухню, маємо бутерброди. Влаштуємо міні-перекус і поїдемо далі. — А топити не будемо? — Запитала Надя.
— Ми недовго тут затримаємось, немає сенсу, — сказав Льоша. – А мама топила б… – видав Паша. — Так, — Льоша завжди відрізнявся імпульсивністю, — мами немає. Її не повернути. Насолоджуйтесь тим, що маєте. У повітрі знову повисла тиша. Надя розклала їжу на столі. Хлопці почали їсти і згадувати маму. — Адже вона мене найбільше любила… — заявила Надя. — З чого це? – дожовуючи булочку, спитав Антон. — Коли ми з нею з ринку якось поверталися, стільки всього набрали… Вона мене зупинила і каже: «Я ж тебе найбільше люблю, тільки братам не говори, обра зяться ще …».
— Ага, — сказав Антон, — коли я в ліkарні лежав, вона мені так само сказала. Я ж так зрадів, а то думав вона мене найменше любить через те, що часто до ліkарні потрапляю. — Ви не повірите, — сказав Паша, — вона мене теж більше вас любила. І всі хором засміялися. Льоша сидів, дивився на молодших і тихо згадував усі мудрі слова мами. Раптом очі його заблищали. — Вона завжди давала, нічого не вимагаючи натомість. Усіх вислуховувала, а сама все переживала у собі. Мама всім допомогла, чим змогла, як встигла… Не забувайте її та шануйте батька!
