Син Клавдії, одружившись вдруге, привіз дружину та падчерку, дванадцятирічну Люду, знайомитися з мамою. На початку липня. Повертаючись до міста після вихідних, вирішили залишити дівчинку на тиждень у селі. У понеділок вранці Клавдія сказала онуці: -Людо, сходи-но на колонку за водою. — Куди, куди, сходити? — Здивувалася дівчинка. — Баб Клав, у тебе ж на кухні кран є. — Кран є, а води у ньому немає. Сашко, слюсар, воду нам перекрив. Вентиль якийсь міняти треба. А в нього все немає. — Нікуди я не піду. З крана вода має текти. — Ну, тоді вмиватися тобі доведеться дощовою водою. Он, у бочці.
— Баб Клав, але там черв’яки. — Іншої води немає. — Гаразд, показуйте, де ваша колонка… Люда спершу принесла води вмитися, потім сходила за водою для приготування, потім за водою для… Коротше, загалом збігала разів шість. Потім спитала: — Де це слюсар живе? — А он, у тому будинку, — вказала Клавдія. — Гаразд, — сказала дівчинка, і з рішучим виглядом попрямувала до будинку слюсаря. Клава дивилася, як Люда про щось поговорила з дружиною Сашка, і попрямувала у бік поля. За двадцять хвилин, стривожена жінка вже бігала шукала внучку. Тут назустріч їй вирулив Сашка на тракторі, поруч сиділа Люда.
— Твоя шантажистка – терористка? — Запитав він Клавдію. — Моя. А що вона наробила? — Бігала перед комбайнами. Працювати не давала. Кричала: «Всі колеса проткну, якщо нам водопровід не полагодите!». Гвоздиком розмахувала. Ось, їду вам новий вентиль ставити. — Сашко раптом весело засміявся. — Таких ділових дітлахів людей десять-п’ятнадцять. За тиждень село не можна буде впізнати. Ну що, бандитко, хочеш трактором покерувати? — Ага! – радісно закивала Люда. — Ну їдьмо. Он туди, — вказав напрям Саша. Люду насилу відвезли до міста тридцятого серпня. Не хотіла їхати. Адже в неї тут стільки незакінчених справ. Але ж вчитися в школі теж треба…
