Коли мама була ваrітна мною, батько залишив сім’ю, бо не був готовий до відповідальності. Після цього мій рідний батько змінив місто проживання, щоб не перетинатися з мамою. Мама не шkодувала сил, щоб виховати мене гідною і порядною людиною. Багато хто шkодував її, але вона говорила, що їхній жаль не доречний, і що вона з усім впорається. І впоралася. У мене було прізвище батька, тому я з дитинства знала, що десь на цьому світі є людина, яка є моїм батьком. Коли мама почала зустрічатися з чоловіком і незабаром вони одружилися, той зміг повною мірою замінити мені рідного батька.
Трохи подорослішавши, я почала дізнаватися подробиці про життя свого батька. Виявилося, що він має дружину, але дітей, крім мене, він не має. Якось я знайшла його телефон і зателефонувала, але він відмовився зі мною розмовляти. Коли я вийшла заміж, то у нас із чоловіком не було свого житла. Ми відкладали гроші вже котрий рік, але потрібна су ма так і не набиралася. Так і жили в маминій двійці – вже з дитиною. Якось мені подзвонили з нотаріальної кантори і сказали підійти до них. Коли я прийшла, мені повідомили, що мій рідний батько пішов із життя, і свою однушку залишив мені.
Звичайно, я була рада новині про те, що в мене тепер є власне житло. Ось тільки вітчим і мати відреагувалися якось див но. Мама сказала, що я маю відмовитися він спадщини! Але чому? Адже якщо я відмовлюся від квартири, вона просто перейде державі. А сама я можу її nродати і куnити нормальне житло вже в нашому місті. Плюс до всього це буде компенсацією за те, що рідний батько не доnомагав мені всі ці роки. Але мама kатегорично стоїть на своєму, заявляючи, що від цього мерзотника нам нічого не потрібне. І як переконати її, щоб зрештою не nосваритися – я гадки не маю.
