Моїй бабусі вже сімдесят два роки. З віком у неї виникли проблеми з пам’яттю, слухом, так само вона скаржиться на численні болячки. Останні п’ять років вона ходить вдома з тростиною. Батьки здебільшого на роботі, тому мені доводиться доглядати бабусю. Ми проводимо разом багато часу. Вона любить мене повчати. З віком у неї також з’явилися деякі дивацтва, наприклад, вона збирає колекцію каменів. Вона каже, що вони особливі, але насправді, виглядають вони, як звичайнісінькі камені з вулиці. Останнім часом бабуся дедалі частіше скаржилася на біль у ногах.
Вона здебільшого сиділа на одному місці, кожне пересування супроводжувалося стогонами. Ми навіть лікаря викликали. Оглянувши її, він розвів руками, мовляв, це ймовірно вікове, вдіяти нічого не можна, призначив якісь знеболювальні та вітаміни. Згодом бабусі не ставало краще. Навіть після уколу знеболюючого вона скаржилася на біль і не могла ходити. Також бабуся погано харчується, скаржиться постійно на шлунок. Минулої ночі я вирішив спати на дивані. Лежу, вже почав засинати, раптом чую якийсь спритний тупіт. Я тоді не на жарт злякався.
Батьки були на дачі, вдома були тільки я і бабуся, а вона ледве переставляє ноги. Розплющую одне око, а це бабуся спритно перебирає ногами і йде на кухню! Мене вона не помітила, коли проходила повз. Я вирішив простежити за нею. Я навшпиньки підійшов до дверей і заглянув через щілину. Бабуся відчинила холодильник і за обидві щоки уплітала торт, від якого ще вдень відмовлялася, мовляв, таке я не переварю. Я закрив собі рота, щоб не розсміятися в голос. Після цього випадку, я став менш серйозно ставитися до її скарг.
