— Марино, хіба я тобі мало грошей даю? Чому ти у такому вигляді? У тебе немає гарного одягу? Нема на що куnити макіяж? Зробити зачіску? — Все в мене є, Вітенько. Часу немає. Павлик захво рів. — Так, захво рів, через це ти навіть причесатися не могла? — Вітю, з хворою дитиною я тільки приготувати тобі поїсти встигла. — Я хочу бачити свою kохану гарною! А не якоюсь лахудрою. — Я — мати та дружина! І лише потім kохана жінка! — От і живи одна, мати! Ольга Захарівна, мати Віктора жила сама. До неї година їзди. Віктор поїхав до матері. — Привіт, синку! А я на тебе не чекала. Ти повз проїжджав і дорогою заїхав? – Ні. Не повз. — Ти з роботи прямо до мене?
Марину треба попередити, щоби не турбувалася. Потім жінка уважно подивилася на сина і спитала: — Що сталося? — Колесо спустило… А до тебе було ближче, от я й… — Не бреши! Я тебе, як свої п’ять пальців, знаю! Не бреши! Що трапилося? — Ну ми з Мариною посварилися трохи. Все добре. — Посварилися, ти приїхав до мене і все гаразд?! Ти весь у батька! Брати твої, Антоне і Сергію, ось вони в мене. А ти у батька! Приходив із роботи, зривав злість на мені… Повертайся до дружини та дітей! Марина тебе любить, син за батьком тужить, а ти характер показуєш? Повертайся додому! Кому сказала? — Мамо, ну не лайся, будь ласка. Я так втомився. — Ти не знаєш, що це таке – втома. Ось побігаєш один день між кухнею та дитиною, тоді може бути і зрозумієш.
— Не любить мене Марина. — Це хто тобі таку нісенітницю наплів?! Якщо дружина не любить, вона з такою ласкою не говорить про чоловіка, не готує йому різні смачні страви, не прасує сорочки. Вона тебе дуже любить! — А ти звідки знаєш? — Та ми з Мариною щодня спілкуємось. І разів зо два на тиждень зустрічаємося. Чи мені не знати. Тож їдь додому, сину. До своєї kоханої та люблячої дружини… Все ж таки змогла мати переконати сина, щоб той повернувся до дружини. Віктор увійшов до квартири, пройшов на кухню. Побачив там накритий стіл: картопля, смажена з грибами, відбивні, два види салатів. І Марина, спляча впустивши голову на стіл. Чоловік підняв дружину на руки, поцілував її: — Вибач мені, kохана. Спи, спи, я тебе віднесу в ліжко…
