Якось Наталя зібралася до села, щоб відвідати свою стареньку бабусю Олену. Село было досить далеко, довго довелося їхати. Наталя поспішала, щоб бабусю побачити, адже дуже встигла скучити. Зайшовши до знайомого будинку, вона побачила, що бабуся лежить на дивані. -Бабусю, що трапилося?! Ти виглядаєш дуже блідою! -Ой, Ната, ось це сюрприз! Прихворіла я тільки… -Ще б, тут у тебе холодно так! Чого грубку не топиш? Побувши півдня, Ната вирішила, що бабуся тут більше не може залишати.
-Бери тільки найнеобхідніше, поживеш трохи в мене, видужаєш, потім погуляємо разом. Олена Василівна відпиралася, але онучка виявилася наполегливою і таки повезла її до міста. Ната доглядала бабусю за вищим розрядом. Вже за тиждень бабуся стала на ноги. А потім Ната розважала її походами до театру та кіно. Дивилася на свою онучку Олена Василівна і думала: «Як мені пощастило! От би за всіма людьми похилого віку так доглядали!»
