Ми з чоловіком вирішили, що настав час завести дитину після 3 років спільного життя. Ми добре встигали платити за іпотеку: взяли, щоби купити квартиру. Із самого початку у нас була відведена окрема кімната для дитини. І ось дозріло таке рішення. На роботі мене довго відмовляли. Начальник сказав, що мені до підвищення залишилося небагато. Мені було ոрикрօ, бо до підвищення я йшла дуже давно і багато проектів для цього створила. Тоді начальник запропонував вийти на роботу за півроку після пологів. Я поки не стала нічого йому обіцяти, тому що не була впевнена, чи зможу за такий маленький термін прийти до тями, та й куди дитину маленьку дівати в цей час?
На всі мої сумніви свекруха та моя мама відповідали так, що вони будуть моєю допомогою та підтримкою з дитиною, тож можна і не турбуватися. Я їм повірила, і дуже дарма. Сама ваriтність проходила дуже тяжко. Мені було погано щодня, кілька місяців поспіль у мене не проходило нескінченне блювання. Самі пологи були важкими та дуже довгими. Потім я близько двох тижнів лежала з дитиною у лікарні. А коли нас виписали, то я практично не могла вставати та ходити перший місяць. Тоді мені дуже допомогла моя рідна сестра. У неї вже була донька 5-ти років, так що вона добре могла впоратися з нօвօнapօдженою дитиною. Бабусі, що одна, що друга, та й не з’явилися, і не допомогли мені в нօвօнapօдженому онуку.
Коли я одужала і могла сама стежити за дитиною, то влаштувала свято на честь першого місяця його життя. Мені знову з усім допомагала сестра, а бабусі прийшли на все готове. Вони стали фотографувати онука, трохи понянчились і роз’їхалися додому. У соціальних мережах з’явилися фотографії, вони так мило підписували їх, щось на кшталт «наше маля», «улюблений онучок», «він уже так підріс». Цим усе й закінчувалося. Бабусі отримували купу привітань та приємних слів у соціальних мережах, а насправді бачили онука всього кілька разів і те, щоб фотографії зробити. Так вони на людях виставляють себе люблячими бабусями, а насправді навіть не прийшли допомогти мені у найважчий момент.
