Минулої осені я опинилася із сином у ліkарні через хворобу, викликану протягом у його дитячому садку. Ми з чоловіком були налякані тоді. Стан нашого сина не покращувався, тому серед ночі ми викликали швидку допомогу. У ліаkрні нам поставили крапельниці, але, на щастя, наш син почав одужувати і набиратися сил з кожним днем. Перебуваючи у ліkарні, я натрапила на історію двох сестер, яких покинули батьки.
Вони не підпускали ліkарів до себе, бо були неслабко так налякані. У мене розбилося серце, коли я побачила їх одних, без відвідувачів, смачної їжі та іграшок. Я регулярно дарувала їм подарунки, щоб скрасити їхнє повсякденне життя. Коли мене виписали, я не могла стримати сліз, дивлячись у їхні самотні й сумні очі. Я запропонувала чоловікові їх удоч ерити, і він погодився, на моє велике щастя.
Скажу більше: чоловік вирішив збудувати будинок для таких дітей. За допомогою корисних знайомств та інвесторів незабаром ми опинилися з більш ніж п’ятнадцятьма дітьми, які проживають у нашій установі, що зробило нас неймовірно щасливими та мотивованими, щоб дарувати своє кохання та турботу тим, хто її найбільше потребує. Я пам’ятаю, як чоловік мені того дня сказав: – Я радий, що ми можемо дати їм шанс на краще життя.
