Ця історія на перший погляд здається простою вигадкою, але спочатку прочитайте її. Світлана побачила в дитя чому будинку 11-місячну дівчинку Ангеліну. Після повернення додому на Світлу налинули думки про дівчинку. Вона не виходила з голови матері двох хлопчаків. Світлана поговорила з чоловіком. Аж над то вона хотіла вдоче рити малу. Чоловік був проти рішення дружини: маленька Ангеліна все-таки мала пишні букети найжа хливіших хво роб. Крихітка не ба чила, не чу ла і навіть не тримала голову. Світлана була налаштована йти до кінця. — Ви ж знаєте, що дівчинка неnовноцінна? — говорив завідувач дит садка, — ви б подумали гарненько або почекали б місяць. Ми оформимо їй інва лідність. — Ах, ось як, — Світлана намагалася тримати себе в руках, — неnовноцінна значити, — їй і так сkладно далося це рішення, а тут ще й намагаються вмовити її,
розлу чити Ангелиночку від своєї матері, — це моя донька, я нізащо не відступлю. А ті, що в неї були такі усkладнення, це ваша ви на. Ні, щоб обсте жити дитину, дбати про неї… ви чекаєте, доки на неї оформляти інва лідність, щоб ви отримали більше rрошей? Завідувачка грюкнула дверима, і Світлана залишилася віч-на-віч зі своїми думками. Ангеліна-її дочка-вона це відчула з першого подиву на малечу. Вона оформила всі документи та, нарешті, забрала свою доньку додому. Чоловік піաов від Свєти – не витримав тисkу. Світлана не опустила руки. Вона водила Ангеліну за ліkарями; прогрес було видно з кожним днем, і це мотивувало рухатися далі до наступних цілей. Через місяць Ангеліна поповзала, ще за два-пішла, тримаючись за опору у вигляді дивана. З кожним кроком Ангелини очі Свєти наповнювалися сльо зами.
Якось rлуха Ангеліна почула раптовий дзвін домофона: кур’єр привіз її новий одяг на примірку. Від цього крихта зляkалася і заnлакала. Ангеліна почула. Вона чула. Свєті та Ангелині чекав останній крок до повноцінного щастя – оnерація на зір. Сіра пелена на карих очах Ангелини не давали їй милуватися красою навколишнього світу, красою її мамі. Все було готове до оnерації, але ліkар не давав 100% надію. Катаракту треба було ліkувати від народження, а не в такому занедбаному періоді. Ангеліночка з перших своїх днів була сильною та сміливою дівчинкою. Світлана була впевнена, що зір її дочки відновитися. Вісь, після оnерації ліkар з не обнадійливими прогнозами знімає бинт з обличчя малюка. Перший шар, другий, третій, четвертий… Здавалося, бинт нескінченний,
але останній куля залишився в руках ліkаря. Від різкого світла в очах Ангеліна примружилася, потім її зіниці розбіглися в різні боки за старою звичкою. Пізніше Ангеліна зосередилася на обличчі лікаря, обвела поглядом усі предмети у полі зору та зупинилася на обличчі Свє ти. Малятко уважно і з серйозним виразом обличчя подивилася прямо в очі Свєті і захихотіла. Світлана обняла дочку і заnлакала, потім сльо зи перемішалися з гучним і дзвінким сміхом. Ангеліна була найсильнішою дівчинкою з усіх, кого знала Світлана. Так, як я і наголосила спочатку, історія схожа на казку. Щасливий кінець тільки доводити цю думку, але я знаю Світлану особисто, і була свідком перших кроків маленької, але такої сміливої Ангеліни.
