– Олено, може сьогодні підемо до сватів? Роман був на риболовлі, спіймав рибу, сьогодні Світлана має посмажити рибу, – говорив дружині Олексій. – Ти весь час про страви Каті кажеш. Тобі не подобається, як я готую? Чому ми завжди повинні до них ходити? – Та що ти говориш? Просто Роман запросив нас, незручно було відмовляти. – Катя мені подобається, але Роман зі своїми вульгарними анекдотами вже дістав. Не виношу його. Ну гаразд, давай підемо. Потерплю якось його ще один вечір. І вони таки пішли. Вечір пройшов непогано. Роман лише кілька разів діставав їх своїми анекдотами, а в решті все було добре. Наступного дня, поки Олексій поїхав до батьків, до Олени зайшов Роман.
Вони обійнялися з порога, і він почав пристрасно її цілувати. – Я не розумію, що зі мною відбувається. У твоїй присутності я поводжуся як ненормальний. Так більше не може тривати. Ми повинні бути разом. Давай усе розповімо та почнемо жити разом. – А може не треба. Мені якось соромно в цьому зізнаватися чоловікові та дітям. Я раніше ніколи чоловікові не зраджувала. — Ні, ми повинні їм все розповісти,— рішуче сказав Роман. Їх потягнуло один до одного ще на першій зустрічі, коли їхні діти познайомили їх. Навіть на весіллі дітей вони знайшли місце, щоб усамітнитися.
Їхні зустрічі вже тривали довгий час. Зустрічалися вони будь-де, але частіше на дачі Романа. Наступного дня Олексію зателефонувала Катя і сказала, що Романові погано, і він лежить у лікарні. Олена та Олексій помчали до нього. Олена побачила, як дружина годує його з ложки і їй стало якось ніяково. А коли вона подумала, що коли розлучиться і житиме з Романом, то треба буде до нього звикнути, треба буде впізнати його звички, а вона не хотіла проходити через усе це. Вони знайшли час, щоб залишитись удвох і разом вирішили, що краще їм розлучитися і не псувати нікому життя.
