Катя досі не може забути той далекий день свого дитинства, коли їх розлучили з рідним братом Олексієм. Проживали вони тоді у маленькому польському селі на кордоні. Батьки мали велике господарство, з яким не в силах були самостійно впоратися. Тому сім’я наймала людей, до яких вони ставилися дуже доброзичливо. Ніколи нікого не ображали, щедро платили за виконану роботу. Підвали та сараї були наповнені всілякими крупами, барилами з медом, які батько сімейства часто возив продавати на базар у місті. Кохання та шанобливість, які виявляли батьки один одному, прищеплювали і своїм дітям. Але якась зла, підступна душа позаздрила їхньому теплому спорідненому щастю і однієї осінньої ночі підпалила маєток. «Рятуй дітей, Ніно!» Так за одну ніч вони й залишилися ні з чим. За одну цю ніч посивіла мати і не стало батька, який пішов із життя від важких опіків через кілька годин після приїзду пожежників. Запах того згарища, крики людей та невтішне ридання матері Катя не забула досі. Йшли 30-ті роки минулого століття. Тоді багато мешканців села виїжджали на роботу за океан.
Разом із чоловіком подалася до США й рідна сестра мами Каті – тітка Ганна. Дітей у них не було, тож вона й запропонувала віддати їм Олексія. Мовляв, за нинішньої бідноти, Ніна неспроможна сама ростити двох діток. «Бог допоможе – все налагодиться. Ти гарна, роботяща, може, й чоловіка собі знайдеш. І тоді, якщо захочеш, ми повернемо тобі сина», – переконувала тітка. Коли Олексій, схопивши руками поділ Катіної сукні, не хотів їх покидати, мати зомліла через стрес. Надривистий плач хлопчика чувся на всю околицю. Через кілька років сумнозвісна операція «Вісла» закинула Катю з матір’ю на захід своєї історичної батьківщини. Починати все з нуля було дуже важко, і Катя, щоб хоч якось допомогти мамі, малолітня, пішла працювати на ферму. Вона тягала мішки нарівні з дорослими. А у вільний час вишивала сорочку братові. Матері чомусь здавалося, що тепер, коли Льоша підріс, він неодмінно приїде і знайде їх. Вона часто брала з собою Катю і виходила на дорогу видивлятися сина. Катя незабаром вийшла заміж. Народила двох синів – Нестора та Миколу. Її спритні руки наводили в будинку особливий затишок.
Жінка не могла й хвилинки всидіти без діла: вишивала, шила, в’язала, пекла смачні тістечка, пироги, калачі. Спочатку для чоловіка та дітей. Згодом – ще й для улюблених онучок та онука – Христинки, Олі та Назара. Каті часто снилася хата її дитинства. Висока сосна у дворі, на яку любив лазити Льоша, щоб подивитися на поле, де цвіли під сонцем червоні маки та ніжні польові квіти. Коли пішов з життя чоловік Каті, невимовна туга почала стискати її осиротілу душу. Тепер, як ніколи, ставало ясно: час минає, а вона так нічого й не знає про брата. Якось вона розглядала альбом із фотографіями. Ось на тій, єдиній фотографії, що збереглася, вони разом з Льошею гойдаються на гойдалці, яку змайстрував їм батько. “Бабусю, невже це ти? Куди поділися твої кучері? А хто цей хлопчик?” – Запитала Христинка, заставши зненацька Катю. Чи не вперше в житті Катя зізналася внучці, як все життя їй бракувало брата, як вона досі сумує, і сльозами ніби змивала з душі важкий тягар. Ця історія зачепила серце Христинки, яка поставила собі за мету знайти дідуся Олексія. Пройшло не так багато часу, як у їхній будинок залетіла радісна звістка: до них прилітає Олексій!
Коли сини поїхали в аеропорт зустрічати брата, Катя одягла вишиванку, зав’язала квітчасту хустку. «Катя, сестро моя дорога, я вже і не сподівався побачити тебе. Дивна річ ця соціальна мережа, чи не так?» – В очах сивого чоловіка заблищали сльози. – «Я такий щасливий, сестричка! І Христинка, твоя внучка, молодчина, що знайшла мене». Вишукані страви та напої розклалися на столі для шановного гостя. Але Олексій, на диво всіх, трохи перекусивши, підвівся з-за столу. І попросив відвезти його на могилу матері. А заразом — поглянути на поле, де вона працювала, на школу, де навчалася сестра, її діти та онуки, на широку галявину, де випасали худобу. Коли, розпакувавши велику сумку, Олексій роздав усім подарунки, радість Каті раптом згасла: «Навіщо все це? Чи не краще кожному долари подарувати?» – подумала раптом вона. Наближався день народження Христинки. Катя була впевнена: брат розщедриться і подарує дівчинці долари. Але той просто тепло привітав Христинку, поцілував кучеряву голівку і знову зібрався на цвинтар. Щоб посадити калину на маминій могилі.
Катя подарувала внучці вишиванку – таку саму, яку вишила для неї мама. «Ось бачиш, люба, а мій брат виявився скупим. А начебто все життя бізнесом займався. Міг би долари тобі подарувати» – бурчала Катя внучці, але не знала, що Олексій ненароком почув її. В голові Олексій важким молотом вистукувало одне слово: «Скупий!» З тяжкою душею він прощався з ріднею. Катя почала прибирати у вітальні. Скинула зі столу святкову скатертину, під якою лежав конверт. А в ньому – щедра купка доларових купюр та записка: «Подаруєш Христинці на її день народження. Заодно купи щось і для себе». У Каті запаморочилося в голові. Чорні цятки забігали перед очима. Тремтячими пальцями стала рахувати вона долари. Боже, який сором! Вона була готова крізь землю провалитися! А гріх який вона скоїла! Ось чому брат такий сумний був останнім часом. І так холодно попрощався з нею. На зв’язок Олексій більше не виходив. І хоча з того часу минуло кілька років, літню Катю досі мучає совість: чи він живий? Чи здоровий? Чи зумів пробачити сестру?