-Суп пересолений, а котлети, як завжди, сухі! – Сказав чоловік, вкотре намагаючись принизити дружину. -Ну, тоді не ти їх будеш їсти! Того дощового осіннього вечора у будинку в Ірини та Андрія запанувала напружена мовчанка. Невдоволений чоловік крутив на вилці шматочки овочів, що залишилися, а Ірина з надією виходила з дому, прямуючи до сусіда. Вона вже давно втомилася від постійних закидів чоловіка на свою адресу, і ось нарешті зважилася на кардинальний крок. Поки вона йшла до сусіда, її серце билося швидше. Сусід був молодим і дуже привабливим чоловіком, який завжди чемно вітався з нею, коли вони зустрічалися біля під’їзду.
Подзвонивши в двері, Ірина відчула як зникло невдоволення. Сусід відчинив двері і здивовано посміхнувся. — Здрастуйте, Ірино Валентинівно! Чим можу допомогти? — Здрастуйте, Сергію! Вибачте за занепокоєння… У мене є зайва їжа, мій чоловік сьогодні не в дусі. Може, вам знадобиться? — Ірина знизала плечима, намагаючись приховати свою нервозність. Сергій ввічливо запросив її зайти, і вони сіли за столом. Спочатку було трохи ніяково, але невдовзі розмова пішла вільно. Ірина з подивом виявила, що вони обоє люблять класичну музику та живопис.
Час промайнув непомітно, і коли Ірина повернулася додому, то виявила, що Андрій прибирав на кухні. — Я… Я думав, ти не повернешся, — промовив він невпевнено, не дивлячись на неї. Ірина сіла поряд із ним. — Можливо, час нам щось змінити у своєму житті? — спитала вона тихо. Андрій кивнув, нарешті глянувши на дружину. Цей вечір відкрив перед Іриною та Андрієм можливість переосмислити їхні стосунки. І, можливо, почати щось нове, адже іноді, щоб по-справжньому побачити та почути один одного, потрібен невеликий поштовх долі.