Одного разу я з донькою, 3-річної Лізою, вирушили на вихідні в село до бабусі і дідуся. Назад поверталися 43 маршрутом. Автобус-експрес був під зав’язку набитий пасажирами. Всі поверталися в місто після вихідних. На щастя, нам поступився якийсь хлопець місце біля вікна. І тут раптово дочка підскочила на моїх колінах і голосно сказала.
— А ти пам’ятаєш, мама, що прала свої тлус ікі у бабусі? І повісила їх на веловочку. Як же ти без тлу сіков їдеш? При цьому вона намагалася ще заглянути мені під поділ сукні. А я і правда перед тим, як їхати додому, випрала нижню білизну і повісила у дворі, щоб на вітерці швидше висохло. Але я ж не буду при людях пояснювати, що у мене не одні тр уси, а кілька? Весь автобус після слів Лізи пла кав від сміху, а я мучилася від сор ому.
Хоча мої тр уси були, де належить, але я ж не буду показувати пасажирам, що вони на мені і все в порядку. Так ми і їхали в місто. Я вся червона — і усміхнені пасажири. А дочка все не могла вгамуватися: — Ти точно не забула тлус ікі? Точно? Вдома мені все ж довелося показати доньці, що ни жню біл изну на мені; лише після цього вона відстала.
