Це було давно, я тоді після закінчення інституту пішла працювати як мама в школі. Загалом ця історія почнеться з неї. Зайшла я якось після роботи до неї, а моя мама, що всі знали в школі, як строrу, завжди при параді жінку, стоїть переді мною в халаті на піжаму. Волосся, яке не бачило ніби рік фарбу, відросло, сивину вже було сkладно не помітити в її роки. На мої зауваження про її зовнішній вигляд вона тільки відмахувалася. Я боя лася, що наступний етап після першого, що вона перестане вмиватися. Можливо, тоді я була брутальна з нею, але моя розмова точно пішла їй на користь, більше я її в такому вигляді не бачила.
Того дня вона не лише сходила до перукаря, а й поновила гардероб. І ось минуло багато років, мами вже давно немає в живих, я майже вже стала з нею одного віку. Але така ситуація сталася не зі мною, а з моєю подругою – Сонькою. Вона у свої п’ятдесят сім, вирішила піти з роботи, добре б якби крім роботи в неї були якісь ще розвага, може в’язати там або шити, але ж ні, зайнятися їй не було чим. Діти її давно одружилися та роз’їхалися, онуків до неї не привозили. Днями вирішила забігти до неї, сиділи пили чай, не зрозумію, хто сидить переді мною, такою її я ще не бачила, наче моя мати, а не подруга. -Ти Що захво ріла чи що? Чи не нафарбована якась.
-Ні, не хво рію, для кого мені фарбуватися? Заради чого? Життя вже закінчується, мені скоро шістдесят. -Тебе тільки через два роки шістдесят. І це не є причиною. І справді не причина, ось у нас подруга в п’ятдесят п’ять овдовіла, зараз у свої шістдесят знайшла собі молодого і їздить із ним морями. Живе собі. Людка моя сестра продала квартиру, у Фінляндії живе. І ось доле, нове життя, і вони обидві старші за мою подругу Соньки. Соня, вислухавши мене до кінця, просто позіхнула у відповідь. Я посиділа біля неї, подивилася на неї. Я намагалася її переконати, що в житті ще стільки всього цікавого є! Нам залишається тільки жити і насолоджувати, а вона не хотіла нічого чути.
