Настав довгоочікуваний день-виписка з пологового бу динку. Родичів завжди заздалегідь попереджають, у скільки потрібно приїжджати, поки документи все оформлять. Я чоловікові вранці кілька разів зателефонувала, попередила його, щоб не спізнювався, такий день у нас сьогодні важливий. -Так, люба, я все пам’ятаю. Ти не хви люйся, я зараз на роботі планерку проведу і миттю до тебе.
За розрахунками він мав встигнути. І ось настала важлива хвилина, з вікна було видно, що всі родичі зібралися і чекають на щасливих матусь. Я побачила своїх батьків і батьків чоловіка. Швидше спустилася до них, вони відразу почали мене обіймати, вітати. Подарували багато кольорових повітряних кульок. Мама навіть заnлакала від того, наскільки зворушилася. Показала щасливим бабусям і дідусям заповітний грудочок щастя, лежав такий милий і дивився на них величезними очима.
-Яка красуня, ну копія наша донька. -А очі якісь виразні, прямо як у нашого сина. Бабусі стали сперечатися кому яка частина личка належить. Але мене хвилювало зовсім інше – де чоловік? Я зателефонувала йому сто разів, він не відповів. Тоді став дзвонити сердитий свекор- теж немає відповіді. Я все сподівалася, що він ось-ось і встигне прийти, прибіжить. Але його немає і немає. Усі матусі з сім’ями вже по хатах роз’їхалися, а ми стояли і чекали на щось.
Насамкінець мої нерви просто не витримали, і я сіла в машину батьків. Ми поїхали додому. Я навіть ключі від дому не взяла, не чекала на те, що чоловік не приїде. Якось уклала доньку спати на ліжку батьків, а сама стала ревти, кілька годин минуло, вже стемніло. Так я в сльозах і заснула. Розбудив мене телефонний дзвінок – звичайно ж, чоловік. Я не стала брати слухавку. Через годину він уже стояв на порозі двері батьків, з великим букетом квітів, і вибачався. -Чому ти не прийшов, я ж весь ранок тобі дзвонила. -Ну вибач, я просто спізнився … а потім справи, і я забув у результаті. -Забув? Ти забув, що в тебе наро дилася дочка? Я грюкнула перед ним дверима. Було дуже прикро, я навіть не знала – прощати колись чоловіка чи ні.
