Мені часто доводиться забирати внучку до себе. Виточка в цей час було всього чотири рочки. Вона вже вміла говорити. Всі її розуміли. Тільки вона трохи соромилася і тому перекручували часом слова. Ось в один момент вона підійшла до мене і дуже чітко вимовляє: «Бабуся, я хочу самоятінку! Дай мені її!». Я прямо-таки в ступор увійшла. Посміхнулася і стала з’ясовувати: «Витуле, рідна, докори як слід, що ти у мене просиш?» Я подумала, що вона щось переплутала, збереться з духом і виголосить більш чітко своє прохання.
А я тоді відразу ж все зрозумію. Тільки дитина знову повторив те ж саме. Вимовляє ту ж фразу.Але мені не зрозумілий її сенс. Я в поспіху міркую, що ж це за абракадабра така? Може, восьме чудо світу винайшли? Воджу я, значить, внучку по кімнатах будинку і намагаюся з’ясувати, що вона від мене хоче? Може, на очі що знайоме попадеться. В першу чергу ми відправилися на кухню. Я вказувала на всі предмети по черзі. Оглянули ми все, що могло потрапити на очі дитині.
І в шафки навіть заглядали. Але безрезультатно. Пішли ми в спальню — той же негативний результат. Коли ми підійшли до залу, то в онуки моєї стало закінчуватися терпіння. Вона скорчити незадоволену гримасу, а потім вимогливим тоном вигукнула: «Ну Баааа! Давай, нарешті, сюди мою самоятіну!» Я стою в розгубленості і лепечу: «Боже, дорога внуча, та де ж мені її взяти-то? Напевно, в будинку її просто немає!» На наш загальний жаль ніякої самоятіні ми так і не виявили.
Після повернення додому дочки, я стала у неї випитувати, що ж таке вимагає від мене її дочка, що ж за предмет загадковий такий, про який я ніколи в житті не чула? І чому він потрібен в такому терміновому порядку? Чому почекати не може? Дочка сміється і пояснює: «Мда … Уявляю я твоє здивування. Мені теж довелося довго здогадуватися, чого від мене вимагає ця дитина.
Я не один день тикала на все підряд. Нічого не підходило під опис. А коли я вже зібралася босоніжки купувати , то хотіла це зробити без неї. Просто взяла лінійку, щоб виміряти розмір устілки. Дістала її з шухляди столу, а дочка аж підстрибнула від радості і кричить: «Самоятінка моя! Урааа!» Ми тоді довго не могли заспокоїтися від сміху. Адже цю задану онукою загадку ми з нею вирішували протягом цілого дня. І поки дочка не прийшла, ніяк не могли здогадатися. Все ж незрозуміло, чому дитина назвав саме цим словом звичайну лінійку …
