— Подруженьки мої! Сьогодні щасливий день, піднімайте келихи !, — сміючись, сказала худа жінка з високою зачіскою і тонкими губами. — Прямо заінтригувала! До сих пір зрозуміти не можемо, навіщо ти нас покликала! Свято якє, чи що?, — підчепивши виделкою голубець, посміхнулася повненька рудоволоса дама. — Олежик мій став вільний. Офіційно! Уявляєте, вижила я нарешті цю заразу Катьку, його дружину! Все, тепер мій хлопчик зі мною стане жити, — урочисто сказала господиня будинку. Запанувала тиша. Запрошені (а їх було троє) замовкли. Радості на їхніх обличчях не було. Вони тільки здивовано переглядалися.
Було видно, що вказану подію зібралися щасливим зовсім не вважають. — Дівчата, ви що, не раді? — запитала подруг господиня, Ірина Борисівна. — Ір, ти вибач, звичайно, але чому? У мене он мій Максимка, твоєму ровесник, в 32 роки ще не одружений. Копається, все принцесу шукає. А я йому кажу: «синку, одружуйся! Я хочу з онуками поняньчитися!». Будь невістці рада буду. Тому що коли дорослий син не одружений, це біда. Те з друзями піде куди, то до ранку з’явиться. А я не сплю, чекаю, місця собі не знаходжу, материнське серце болить. Як би вплутався в якусь історію.
А сім’я була б під наглядом, у будинку б сидів. Тому якийсь невдалий ти привід для веселощів вибрала, — знизала плечима рудоволоса Анфіса. — Так, дивно. Він же тепер з тобою жити буде. Що тут хорошого? — майже в унісон сказали Наталя і Олена. При цих словах Ірина Борисівна розцвіла. — Ой, це ж щастя! По-перше, вся зарплата буде у мене. Я у нього картку заберу, він послухає. Ну да, на дрібні витрати буду видавати. По-друге, все, що треба, робити буде. І килими поплеще, і в магазин сходить, і все інше. Все-таки мужик в будинку! — відповіла вона.
— Ірина! Це не мужик! Це син! Ти що говориш щось таке! Йому своїм життям треба жити! І я все дивуюся, як ти його змушувала кожен день до тебе приходити? Він же після роботи втік до тебе і засиджувався майже допізна. Тож не дивно, що дружина твого Олежки почала обурюватися, — начисто втративши апетит і відсунувши від себе тарілку з голубцями, вимовила Анфіса. — А я придумала, що я хворію. Навіть спеціально книжки простудіювала, щоб симптоми зображати. Накупила всяких препаратів для достовірності, на столику розставила.
Він прийде-а я лежу з рушником на голові і стогну. Круто так? — похвалилася своєю вигадкою Ірина Борисівна. Тут в замку повернувся ключ. Увійшов Олег, високий і симпатичний молодий чоловік. Гості цим скористалися і поспішили втекти. — Мам … погано мені. Однак. Помилка ця, напевно. Я ж люблю Катю. І вона мене теж. Ну і що, що я застав її, коли вона у мене в телефоні шарілась. Сам винен, нічого було листуватися з цієї твоєї Анькою, дочкою твоєї одногрупниці. Може, не треба було так категорично. Як — то все неправильно, — розгублено сказав він. — Неправильно? А до матері вона тобі стала забороняти ходити, це правильно? До рідної! Я тебе народжувала! І що мені тепер, однією вмирати? Поки ти зі своєю Катькою розважався. Ой, щось погано мені.
Допоможи до ліжка дійти, — Ірина Борисівна миттю вжилася в роль. Треба підкреслити ось на чому-перші два чоловіка пані відійшли в інший світ. Серце. Знайомі говорили, що вона їх довела. Ірина Борисівна була жінкою злий, сварливою і норовливої. Сина Олега тримала міцно в руках. І мала намір робити це все життя. Дівчата, які приходили в будинок, були безжально забраковані. Перша — негарна. Друга — дура. Третя — нечупара, четверта — з поганої родини. Осічка сталася на Каті. Олег настільки закохався, що став зустрічатися з дівчиною потайки від матері, передбачаючи фінал при її втручанні. Йому виповнилося 27 років. І молода людина прийняв для себе рішення — одружитися.
Обожнює його Катя пропозицію прийняла із захопленням. Тільки Олег попередив-спочатку вони таємно розпишуться, а вже потім буде традиційне весілля. На заперечення улюбленої відповів тим, що у нього мама своєрідна і це єдине правильне рішення. Так і зробили. Олег тихенько забрав паспорт, подали заяви в ЗАГС і розписалися. І вже потім він з посмішкою і з Катею пішов до матері. Та, побачивши сина з подружкою на порозі, скривилася. — Мам … А ми … одружилися.
Привітай нас! — і Олег показав руку з кільцем. Після чого отримав від матері дзвінкий ляпас і потік лайки. Катя, пробувала втрутитися, була виштовхана за двері. Сталася жахлива сцена, при якій були присутні всі сусіди. Незважаючи на всі прокльони, Олег зібрав речі і пішов. Он-то думав, що вони поживуть у них, в чотирикімнатній квартирі. Ще не підшукають собі житло. Вона взагалі-то була батька Олега і той сказав, щоб потім перейшла синові. Але довелося піти. Катіна батьки, які проживають в » двійці «, зустріли молодих з розпростертими обиймамі. Хоча і пожурили за те, що їм не повідомили. Ірина Борисівна думала, що син прийде. Але помилилася. Щасливий молодята до матері не поспішали.
І та, позлити, про людське око пом’якшала. Покликала його до себе. Вибачилася, що розлютилася. І все потекло як і раніше. Від батьків Каті вони незабаром з’їхали — дівчині дісталася квартира від бабусі. Ну а далі Ірина Борисівна зробила все, щоб перетворити життя пари в пекло. Вона обожнювала приходити з інспекцією. Наприклад, о сьомій ранку у вихідні. В гості. І лаяла Катю за те, що ліжко не прибрані, у будинку бардак. — Так рано же ще. Ми тільки й встали, коли почули, що ви стукаєте! — пробувала виправдатися Катя. Далі перевірявся холодильник. І якщо там не було першого і другого, обурення тривали. До слова, за всі п’ять років одруження сина, Ірина Борисівна так і не сходила до батьків Каті.
Вона навідріз відмовлялася з ними знайомитися. І до себе Катрю не кликав. А ось синові була рада. Довго думала, як же його розвести з дружиною. Спочатку придумала історію з лже-хворобою. А коли Катя почала влаштовувати сцени з приводу того, що чоловік після роботи їде до мами і повертається від неї о десятій вечора, стала капати синові. Мовляв, бачиш, кого ти вибрав? Яка вона байдужа. Мене хвору не шкодує. Потім познайомила нібито ненароком сина з донькою своєї приятельки. І настійно рекомендувала дівчині бути наполегливішими, писати йому.
Довірливо повідомивши, що з дружиною Олег живе погано. До неї вона теж ніжних почуттів не відчувала, головною метою було посварити сина з дружиною. І це вдалося. Прийшовши в черговий раз, Ірина Борисівна натякнула Каті, що її син зустрічається з іншою. Та заперечливо похитала головою. — А ти телефон у нього перевір! — порадила мати чоловіка. Катя, хоч того і довіряла, це зробила. Знайшла листування. Вибухнув скандал. Загалом, на емоціях, дружина подала на розлучення. Дітей не було, розвели швидко. Олег спочатку пробував ходити до дружини. Але та поставила умову: він перестає кожен день ходити до мами і танцювати під її дудку.
— Кошеня! Але вона ж хвора людина! Навіщо ти так? -пробовал закликати екс-дружину до совісті Олег. — Хворий? Так вона всіх нас переживе! Вона нашу сім’ю зруйнувала! — і плачучи, Катя зачинила двері. — Олежик, навіщо тобі дружина? Всі дівки продажні, гулящі. Краще живи з мамою! — втішала сина тим часом Ірина Борисівна. Олег переживав, мучився. Натомість Ірина Борисівна була задоволена. Дістати картку сина їй не вдалося. Але вона брала у нього майже всю зарплату, мотивуючи це тим, що ліки треба купувати. Гордо гуляла з ним ввечері на вулиці .
Олег возив маму по магазинах, робив те, що вона говорила по дому. І відчайдушно нудьгував. Катя працювала в бібліотеці і він часто чатував дружину вечорами. Пробував поговорити. Одного разу Катя його не вигнали. І вони довго сиділи разом в кафе. Обидва зрозуміли, що кохають одне одного також сильно. Але коли молодий чоловік намагався поговорити про це з матір’ю, та зобразила черговий напад. Невідомо, чим би все закінчилося, якби не важлива зустріч у Олега. Він уже поїхав з дому, коли згадав, що забув папку.
Довелося повернутися. Нечутно відкривши двері, боячись потурбувати маму, він навшпиньках увійшов. І почув, як мати розмовляє по телефону: — Так сходжу по магазинах. Набридло прикидатися вже. Змушена лежати цілими днями, зображати хвору, щоб мій дурник до цієї своєї, знову не пішов. Як добре, що розлучилися вони! Я вже всі сили до цього доклала. Нічого, нехай тепер одна живе. А синочка мій зі мною залишиться. Я від нього всіх зважився.
Потім жінка перевела погляд і побачила в дзеркалі відображення Олега. Той вражено мовчав. — Олежик! Це не те, що ти думаєш! Синочку! — пробувала все перевести в жарт Ірина Борисівна. Але той, відсунувши мати, взяв папку і поїхав. Увечері став збирати речі. Ніякі благання і угоди не допомогли. — Мам! Ти ж. Для чого? Що Катя тобі зробила? Мам, ми й справді через тебе розлучилися! Так як ти могла! — шепотів Олег. Він поїхав до Каті. Та пустила і пробачила. Знову незабаром подали заяву в ЗАГС. На маму свою Олег зла не тримає — приходить в гості (не кожен день), дзвонить, допомагає. Але більше маніпулювати собою не дозволяє. Поставив умову: будуватиме підступи, не прийде більше ніколи. І тому Ірина Борисівна дуже старається бути люб’язною!
