Моя свекруха не любить ні мене, ні власного сина. До такого висновку я прийшла за 10 років шлюбу. Я не кажу, що вона нас ненавидить, бажає нам зла, але вона нас не помічає. Для неї існує тільки її дочка і її сім’я, а ми з чоловіком просто якісь знайомі. Моя мама, хоча і живе дуже далеко, і підтримує, і заспокоює мене, мовляв: «Розумієш, доню, мами часто люблять онуків від дочок більше, ніж синів, адже їх народила їх дочка, а ось в такому випадку — то чужа дитина».
Я не зовсім вірю в цю маячню, але це єдине, що може хоч якось пояснити поведінку моєї свекрухи. Варто додати, що всю нашу подружнє життя ми живемо у неї. Незабаром повинні купувати власне житло, але поки це все, що нам залишається. У нас є маленький син Марк, йому 5 років. Свекруха мене переконала, що поки хлопчик в школу не піде, то я повинна за ним дивитися, так вигідніше, ніж наймати няню.
За державний дитсадок вона навіть чути не хотіла. Сама вона працює 3 через 3. Її ж дочка живе в хвилинах 10 ходьби від нас. Її чоловік бізнесмен, тому живуть вони досить багато. Її дочка, якій також 5, відвідує дорогий дитячий сад і різні гуртки. Хіба ж то й що ж правду приховувати, кожні вихідні, бабуся відправляється до своєї внучки, щоб відвести її в садок, на всі гуртки, а потім проводить весь вечір граючи з нею. Що ж тут говорити, коли я вранці зробила пиріг для чоловіка і сина на сніданок, а свекруха забрала його до дочки, то й що, я можу ще не один спекти, бо часу в мене «вагон».
Ну, звичайно, я ж не її дочка, що після роботи має безліч процедур в салонах краси, а вечеряти ходить в дорогі ресторани. Я б все її пробачила і забула, але ж не те, як вона критикує нашого сина, а розхвалює свою внучку. Діти ж зовсім різні. У коли щось відразу виходить, комусь треба час, але це ж не означає, що хтось гірше кого-то. Однак це її не заважає думати інакше. Нерідко її сім’я приходить до нас в гості, тоді діти собі двоє грають.
Мій син вміє красиво просити, також після себе прибирає, їсть акуратно і дякує, їх же дочку тільки вміє, що вимагати, щоб її щось дали / принесли, ні з ким не ділиться і кричить, якщо її чогось не дають. На Різдво вона ж їм також подарували подарунки різного «рівня». Онуку звичайну машинку, напевно, найдешевшу, а внучці — красиву ляльку, що може і говорити і виконувати всі життєві функції.
Її навіть годувати потрібно! Коли подарунки були вручені, то я вперше відчула таку гарну гордість за сина, адже він дякував бабусю, поцілував її і побіг будувати гірки з книг, щоб «кататися», а внучка сказала, що у неї вже є і поклала збоку більше не глянувши на подарунок. Я намагалася розмовляти зі свекрухою і з’ясувати, чому відношення до мого сина гірше, але вона каже, що це я собі придумала і нічого такого немає. Що ви мені порадите? Жити і робити вигляд, що нічого не сталося, або боротися за однакову любов до обох онукам?
