Колись маленький Артемко жив у чудовій родині, де всі один про одного дбали, любили і підтримували. Але, на жаль, мами не стало, а батько не зміг витримати горя — і почав пити. Через якийсь час у нього з’явилася нова дружина. Я часто бачила малюка біля під’їзду, пригощала цукерками, давала грошенят, щоб він купив собі морозиво або пиріжки. Але я ніколи не думала, що дитина голодує.
Цікавилася, як у нього справи, і Артемко кожен раз говорив, що все добре, і втікав займатися своїми дитячими справами разом з товаришами. Потім я почала зустрічатися з хлопцем, додому приходила пізніше звичайного. І одного разу, повертаючись з побачення, побачила біля під’їзду Артемка. Одягнений він був у легку стареньку куртку. До слова, на вулиці було холодно, вітряно. Коли я поцікавилася, чому малюк не вдома, Артемко попросив притулок його.
Я не стала задавати зайві питання, і ми разом з Артемка пішли до мене додому. Малюк викупався, поїв з таким апетитом, нібито не їв тиждень. Потім він швидко заснув під мультики. А на наступний день, прокинувшись, Артем розповів, що тата його не стало, а нова дружина перевезла в їх квартиру свою матір, і життя хлопчика стала просто нестерпною, бо жінки виганяли Артемка на вулицю: бачте, мало місця їх дітям.
Так сталося і вчорашнім ввечері, тому Артемко вирішив дочекатися мене, так як йти йому більше було нікуди. Малюк просидів чотири години холоді, щоб дочекатися мене. У мене не було і частки сумніву — забирати хлопчика до себе чи ні. Єдине, потрібно було довести до відома свого молодого чоловіка, Ігоря, з яким на той момент ми вже мріяли про своїх трьох дітей.
Коли я йому розповіла про Артемка, він сам запропонував усиновити хлопчика. Коли я сказала, що ми ще не одружилися, Ігор відповів, мовляв, ось і привід якраз узаконити наші стосунки. Так він зробив мені пропозицію. Артемко залишився жити у мене; коли ми прийшли до нього додому, щоб забрати речі, нам просто кинули сумку з одягом та особистими речами хлопчика. З Ігорем ми одружилися і незабаром офіційно усиновили Артемка, а ще через якийсь час дізналися, що чекаємо малюка. Артемко дуже зрадів тому, що у нього буде братик або сестричка. Зараз у нас двоє пацанів — Артемко і Мишка, ми душі не чаєм в наших дітях.
Жодного разу не пошкодували, що колись вирішили усиновити Артема. Він для нас такою ж рідною, як і МішКогда-то маленький Артемка жил в прекрасной семье, где все друг о друге заботились, любили и поддерживали. Но, к сожалению, мамы не стало, а отец не смог выдержать горя – и начал пить. Через какое-то время у него появилась новая жена.
Я часто видела малыша у подъезда, угощала конфетами, давала деньжат, чтобы он купил себе мороженое или пирожки. Но я никогда не думала, что ребенок голодает. Интересовалась, как у него дела, и Артемка каждый раз говорил, что все хорошо, и бежал заниматься своими детскими делами вместе с товарищами.
