— Мені 17 років. Мені не потрібна нянька! Це жарт?! — Твою няню звати Софія Сергіївна. — Він махнув рукою на жінку, що стояла у порога; здавалося, що батько зовсім не чує сина. Для впевненості він сказав: ти запам’ятав? Софія Сергіївна. Давай, не соромся, називай ім’я! Жінка у порога посміхнулася і сказала: — Можеш називати мене Соня. Чоловік глянув на виховательку свою дитину, а після цього сказав йому.
— Відтепер твоїм вихованням займається Софія Сергіївна. Давай без ексцесів! Батько пішов. Няня, нахмурила брови і запитала: — Він завжди такий? — Ну ны. — можна було подумати, що така поведінка батька навіть в деякій мірі тішила хлопчика. — Його розлютило те, що я обіцяв, що напишу на нього в су д позов. — На рідного батька? У су д? — у виховательки спотворилося від подиву обличчя. — І що ж тебе на це штовхнуло дитина.
— Та так і додумався — посміхнувся хлопець. — Він вважає, що я зобов’язаний виконувати деякі домашні справи. Те сміття каже мені винести, то я повинен звук прикрутити, коли музику слухаю. Я сподіваюся, що за психологічний тиск на дитину в сім’ї передбачено покарання. Ми — люди нового покоління, а тому ми живемо за власними правилами. Ми не витримуємо, коли нас кожен день напружують.
— Я зрозуміла в чому справа — Софія Сергіївна постаралася зобразити щось на кшталт посмішки. — Батько суворий з тобою? Він фізично карав тебе? Він хоча б раз ремінцем по попі тебе відходив? — Ви що! Ні звичайно! — хлопчисько відмахнувся. — Він тільки лякати мастак, а як я тільки про су д сказав, відразу став шовковим. — Так ти ніби нічого — а тебе не бентежить, що я на двадцять років старша за тебе? — сказала няня і якось дивно подивилася на свого підопічного.
— А ти дозволяєш собі зі мною в такому тоні розмовляти. — Так припини паритися все відмінно! Мені цікаво, які методи ти збираєшся використовувати в моєму вихованні. Я ж дуже неслухняний і дуже впертий! Я шкарпетки розкидаю. Можу матом лаятися. Іноді щіплем. Він простягнув до Софії Сергіївні свої пальці і несподівано, вже його голова була затиснута між її залізних колін.
Після цього вона ривком звільнила його власний ремінь і кілька разів ляснув його по м’якому місцю. Після цього, вона розтулила свої коліна, і він прорив підлогу носом. Потім вихователька сказала: — А тепер тобі доведеться вислухати мене, — сказала вона абсолютно спокійним голосом.
— Я дуже довго працювала в спецустанові, де перевиховували таких, як ти. Я збрехала, ти з ними і поруч не стояв. Але я чудово з ними ладила. З цього дня у нас з тобою будуть просто ідеальні стосунки. Пам’ятай, за будь-яку помилку я буду пороти тебе ременем.
— Я подам на вас до су ду, — сказав, мало не плачучи, хлопчик. — Мені цікаво, що саме ти покажеш в су ді? Синю дупу? Ти мені ніхто, а тому твої витівки тут безсилі. Починаємо з збору та прання шкарпеток. — У мене нічого не вийде — сказав хлопчик. — Я покажу і навчу, — промовила Софія. Ти повинен зрозуміти, що непокорою ти суперечиш власним інтересам.
А тепер поїхали. Полювання на шкарпетки почалася! Вже через десять хвилин у ванній лилася вода. У цей час батько і мати влипли в дверне скло і не могли повірити, що їх хлопчик стирає свої шкарпетки сам. Вийшла няня і вимовила: — Я вас щиро вітаю, дорогі батьки, хлопчик у вас просто чудовий!
