Мені 32 роки, зараз я вдруге заміжня. Перший раз я вийшла заміж ще в студентські роки, але наш шлюб проіснував недовго. Потім я довгий час була одна, багато вчилася і працювала. До другого шлюбу я підійшла з успішною кар’єрою і двома квартирами. Одну я сама купила, зробила там хороший ремонт, другу — невелику, однокімнатну бабуся залишила у спадок.
Я планувала її трохи підремонтувати і здавати в оренду. Богдан жив з мамою в невеликому приватному будинку. Раніше він з мамою і братом жив у квартирі, але потім брат обзавівся сім’єю і було прийнято рішення переїхати в приватний будинок. Будинок вимагав ремонту та постійних вкладень. Так і пішло: що зароблять, вкладають в цей будинок, то дах потік, то стіна промерзає.
Коли ми з Богданом вирішили жити разом, він переїхав до мене. Весілля грати не стали, просто розписалися. На той час я вже чекала дитину. Кар’єра стала відходити на другий план, а оскільки я звикла бути самостійною, то виставила другу свою квартиру для здачі в оренду.
І тут до нас в гості зачастила свекруха. І в розмовах часто проскакувала думка, що їй в будинку важко жити одній. Коли вона жила з сином, він і за ділянкою стежив і будинок ремонтував, а зараз вона не справляється. Спочатку свекруха пропонувала нам переїхати до неї, вона і з малюком допоможе, та й спільними зусиллями будинок відремонтуємо.
Вона розповідала, як нам там буде чудово, а особливо дитині. Про переїзд я навіть і не думала і свекруха це зрозуміла, тому вона почала підходити до вирішення цього питання з іншого боку: говорила моєму чоловікові, що без нього вона не впорається.
Я не вважала за потрібне втручатися в стосунки мами і сина, а також в питання їх майна, тому просто якось запропонувала свекрухи продати будинок і купити квартиру і турбот у неї відразу стане менше. Але свекруха ображено сказала: «Не у всіх є можливість купити квартиру, за будинок дадуть мало, на квартиру не вистачить. Чи не в комуналку мені ж йти».
І тут якось дзвінок у двері: чоловік зі свекрухою. Свекруха задоволена, зі своїм фірмовим яблучним пирогом. Сіли пити чай і свекруха видає: — Ми тут подумали з Богданом, а може мені переїхати в твою однокімнатну квартиру. Вона і до вас ближче, буду приїжджати з онуком сидіти, та й важко мені одній. А мій будинок буде у нас як дача». Від несподіванки я лише сказала: — Ми подумаємо.
Але, як тільки за свекрухою зачинилися двері, я покликала чоловіка на серйозну розмову. Я запитала, чому ми повинні вирішувати житлові про леми його мами, якщо вона свою квартиру віддала іншому синові. Богдан образився: — Тоді яка ми сім’я, якщо у кожного свої про блеми?
Бабусину квартиру я здала, свекруха залишилася жити в своєму будинку, а Богдан продовжує допомагати мамі по мірі своїх можливостей. Свекруха на мене образилася. Так би все вдало склалося: я в однокімнатну, а будинок як дача, де можна збиратися всією сім’єю влітку. А я її не підтримала.
