Вранці, коли я вже виходила на роботу, продзвенів дзвінок у двері. Я відкрила і на порозі побачила коляску. Я відразу ви бігла на сходову клітку, спустилася по сходах, але в під’їзді було порожньо. Швиденько повернулася назад до коляски, в якій знайшла дивну записку: «Олексій, прошу тебе, подбай про нашу доньку. Марина». Я не могла зрозуміти, що відбувається, але мого чоловіка дійсно звали Олексій. І ось тільки через годину до мене дійшло, що це просто якась його коханка підклала нам на поріг їх дочку.
Я акуратно перенесла коляску в квартиру, подзвонила на роботу і взяла відгул. Відразу набрала чоловіка. Сказала, щоб він закінчив всі свої справи і терміново приїхав додому. Нічого не підозрюючи, Олексій був удома вже через півгодини. Коляска стояла в коридорі, і вона його дещо здивувала.
До речі, ми були одружені понад 5 років, але своїх дітей не могли мати. Місяць тому ми говорили з Олексієм про те, що можна взяти дитину з дитячого будинку, але ніяких дій ще не робили. — Настя, а що за колиска в коридорі? Чиє дитя у нас гостює? — А ти хіба не здогадуєшся?
Віддала чоловікові записку. Він спокійно прочитав її вміст і задумливо похитав головою. А потім подивився на мене і видав: — Таких знайомих у мене немає, я наліво не ходив. — Як це не ходив? А що нам тепер робити? Я вже подумки була готова прийняти цю дитину і виховувати як свого. А тапер нам потрібно дзвонити до відповідних структур і все розповідати.
Після того, як сюжет з нашою ситуацією облетів усі екрани, знайшовся і тато, який жив в сусідньому будинку, і мама, яка жила десь в області. Не знаю, як там у них і що вийшло, але обидва написали відмову — і ми змогли удочерити наш квіточку. Богданці зараз вісім.
Чарівна і дуже красива дівчинка у нас з Олексієм. Звичайно, ми змінили адресу і навіть прізвище, щоб убезпечити спокій своєї сім’ї від пізнього каяття її справжніх батьків. Про те, що вона не наша дитина, Богданка ніколи не дізнається. А я кожен день дякую долі за те, що колись її мама сплутала будинок і зателефонувала саме в наші двері …
