Почався урок математики . У кутку вона побачила тихенько непримітну пятклассницю, яка сиділа за останньою партою. Відірвана кишеня, порвані колготки і розпатлане волосся. Яка разгільдяйка, чому вона потрапила взагалі в мій клас, ще чого не вистачало її вчити! Як тільки Наталія Василівна стала викладати в цьому класі, ця учениця їй відразу не сподобалася.
Чому вона постійно спить? Нехай додому йде спати! Тільки починається урок математики, так вона і в сон! І цей сумний погляд Аж бісить ця простачка! Ось чому вона не любила Марійку — зрозуміти не могла. Цілий урок могла тихенько просидіти — навіть слова не сказати. Та й особівим розумом не володіла, запитаєш її щось — варто і мовчить. Домашні завдання не виконані, лише дата стоїть і все.
Замість класної роботи взагалі немає порожніх сторінок. «Ось що з такою ученицею робити? Як її розбуркати, вона взагалі хоче вчитися або тільки просиджує уроки за партою? Краще я запитаю класного керівника, що за сім’я у цій учениці, напевно тато п’ є, може і б’ є».
— Галина Михайлівна, у вас була учениця Маша, хто її батьки, де працюють, чим займаються? Ну і як Вам взагалі ця учениця? «Щось тут не те, ніби не про Марійку написано: доброзичлива, весела, охайна, всім цікавиться, життєрадісна і добра». Далі вчителька прочитала про другий клас: «Обережно робить домашнє завдання, допомагає однокласникам
Талановита і здібна дівчинка, любить співати і грати з друзями, особливо добре їй дається математика». Запис за третій клас її шо кува ла: «Через невиліковну хв оробу п ом ерла мама, батько почав пи ти і перестав приділяти ува гу Марії, ця сит уація важко відоб разилася на емоц ійному стані дівчинки». Характеристика за четвертий клас: «Розсіяна, немає друзів, неуважна, безвідповідальна, на уроках спить, не виконує домашні завдання».
Наталія Василівна від прочитаного впала в ступор: такого вона не чекала На наступний ранок Наталія Василівна вирушила до Марії додому. Дізналася адресу зі шкільного журналу. У квартирі пахло неприємно, був стр ашни й бе злад і стіни були напівзруйновані, здавалося, що ось-ось вони впадуть. — Хто — закричав з кімнати чоловічий голос. Наталія Василівна побачила Марійку, яка аж здригнулася, а з кімнати, хитаючись, вийшов її тато.
Марійка злякано глянула на Наталію Василівну. Здивована від усього побаченого, Наталя Василівна вийшла з квартири. Перед її очима стояла картина, як Маша на кухні в свої десять років сама готує вечерю, а батько цілими днями п ‘ є і ку р ить в квартирі. Настав Новий рік, діти приготували подарунки для своєї улюбленої вчительки, кожен хотів, щоб його подарунок був найкращим; вони обступили її, щоб їх вручити.
Марійка також приготувала подарунок, він був загорнутий в газетний папір, всі діти почали сміятися, тільки Наталя Василівна з вдячністю розгорнула подарунок. Там було старовинне намисто надзвичайної краси. Вчителька відразу одягла його на себе. — Ви схожа на мою маму, — сказала, усміхаючись, Маша.
Діти різко замовкли, а Наталя Василівна відвернулася, щоб непомітно витерти сль озу. Вона була надзвичайно зворушена поведінкою Марійки, таких подарунків їй ніхто ще ніколи не робив. Марійка поступово почала відчувати себе набагато краще — досягла успіхів в навчанні.
Серйозно захопилася математикою, внаслідок чого почала перемагати на математичних ол імпіадах спочатку на рівні міста, потім області і в результаті і на загальнодержавних ол імпіадах. Після закінчення школи Марія ніколи не забувала свою вчительку, постійно вітала її з усіма святами, вони листувалися по Інтернету, називала її найкращою вчителькою на світлі.
Для Наталії Василівни це були кращі слова, які вона могла почути від своїх учнів. Марія вступила до столичного університету на економічний факультет і після його закінчення відправила своїй улюбленій вчительці кошик квітів зі словами: «Кращого вчителя, ніж Ви, у мене не було і не буде; Ви — найщиріша у світі людина, я пишаюся, що вчилася саме в Вас».
Коли Марія виходила заміж, то попросила Наталію Василівну зайняти місце мами на весіллі, вчителька не змогла стримати сл ьози, як капали на запрошення на весілля. Вона одягла намисто, яке колись ще в шкільні роки п’ятикласниця Марійка подарувала їй на Новий рік, загорнувши подарунок в газету. Весь цей час Наталія Василівна берегла цю дорогоцінну її сер цю річ.
Наречена Марія, побачивши це намисто, не змогла стримати сль ози і, немов дитина, обняла свою вчительку і сказала: «Ви — найдобріша людина, яку я зустрічала у своєму житті!» У відповідь Наталія Василівна сказала: «Це я тобі спасибі повинна говорити, ти навчила мене бути хорошою».
