Аліна вже 15 хвилин стояла на зупинці. З нею стояли ще бабуся, імовірно зі своїм онуком років шести, дід в чорному пальто і дівчина в навушниках і з рюкзаком, на перший погляд — студентка. Всі вони дивилися в одну сторону, очікуючи свій транспорт. Онук вже занудьгував і почав ходити колами навколо бабусі. Аліна подивилася на годинник. Ще трошки і вона запізнилася б на один з найважливіших днів у своєму житті.
На цей день було призначено справу по ро злученню. Вона нарешті повернула б собі дівоче прізвище і більше ніколи не дала б своїм почуттям керувати нею. — Дівчино! — вона наскільки була занурена в свої думки, що навіть не помітила, як поруч з нею зупинився красивий білий автомобіль. Аліна кинула запитальний погляд на водія. — Може, я вас підвезу? Видно, транспорту довго не буде. — яким харизматичним був чоловік.
— Спасибі, звичайно, за пропозицію, але я автобуса почекаю. Аліна помітила вдалині автобус, а хлопець подивився на годинник і поїхав. Всі стояли на зупинці люди піднялися на автобус. Доїхавши до потрібного місця, Аліна швидко вибігла з автобуса і встигла чітко до початку. Після су ду Аліна світилася від щастя.
Вона стрімко йшла до виходу, але тут до неї підійшов водій білої машини. — Вже тепер ми можемо познайомитися? — Алін, все добре? — підійшов до Аліни вже колишній чоловік. — Все добре. — відповіла вона і пішла далі. Данила, так звали нового знайомого Аліни, приїхав сюди з тієї ж причини, що і Аліна. Його шлюб, як і шлюб Аліни, не задався з перших же днів, але він терпів цілих 4 роки.
Але зрозумівши, що так більше не може тривати, він подав на р озлучення. У підсумку він повіз Аліну додому. Доїхавши, вони ще пару годин розмовляли, сидячи в машині. Інтуїтивно подивившись на годинник, Аліна зістрибнула з місця. У неї було ще багато справ вдома, плюс роботу потрібно доробити до завтра. Вона вибігла з машини, попрощавшись на ходу. Данила поїхав додому з посмішкою на все обличчя.
Уже вдома він усвідомив, що забув взяти номер у Аліни. Тоді він вирішив поїхати на ту ж зупинку наступного ранку, сподіваючись, що вона не поїде на таксі або з іншої зупинки. Кожен день протягом чотирьох днів Данила чекав Аліну на зупинці з 7 до 9 години ранку і біля магазину, де він її залишив з 6 до 8 години вечора. Він ніяк не міг знайти Аліну, але і не міг забути те почуття, яке опановував його, коли він перебував поруч з Аліною.
Він раптом зловив себе на думці, що в останній раз він так чекав зустрічі з дівчиною в підлітковому віці. Це почуття змушувало його щоранку підніматися в 6, щоб до 7 бути на тій самій зупинці. Одного ранку, втративши всі надії, він заглушив мотор і відкинувся на сидінні. Раптом вдалині він побачив Аліну. Несподівано для себе, залишивши двері машини відкритою, Данила підбіг до Аліни.
— Данило! Рада тебе бачити! — вигукнула Аліна. — А я як радий! Можна, я відвезу тебе на роботу? — Невже ти спеціально за мною сюди приїхав? — запитала Аліна, заздалегідь знаючи відповідь. — Ну так! … Пропозиція Данила зробив на тій же зупинці, де він вперше побачив Аліну. Він прикрасив всю зупинку і через свою оригінальність потрапив в місцеву газету. Відповідь Аліни, думаю, очевидна. Ось так звичайна зупинка стала місцем зустрічі двох людей, які думали, що вони вже не здатні любити, і довела їм зворотне.
