У мене зі своєю невісткою, Олечкою, прекрасні відносини. Я її одразу дуже полюбила, як тільки вона зайшла в наш будинок. Вона чудова мати для моїх онуків і дуже любить мого сина. Я нерідко прошу їй про те, щоб вона подарувала нам ще онуків. Я, звичайно, можу на 8 сторінок перераховувати гідності невістки, але змушена додати ложку дьогтю в цю картину. У нас є така проб лема в стос унках: я звертаюся до неї пестливо: Олечка, Олька, невістонька, а вона до мене — ніяк.
Спочатку я заспокоювала себе тим, що їй потрібен був час, щоб звикнути до мене, але це вже затягнулося. Ми прекрасно спілкуємося, даруємо один одному подарунки на свята, разом готуємо на кухні, часто брешемо за чашкою чаю, внуки мене люблять. Так що ж я не так роблю? Потихеньку все це перетекло в щось дивне. Коли Оля звертається до мене з проханням я здригаюся, кожен раз коли при онуках вона називає мене бабусею, я не відразу розумію, що мова йде про мене.
Я почала некомфортно себе почувати при її присутності. Складно мені, у загальному, живеться без імені. Мій синочка з першого дня знайомства звертається до тещі на ім’я та по батькові. Він каже, що з часом Оля теж до мене звикне і таких нерозумінні між нами не буде. Так ось, час іде, і нічого не змінюється. Моя мама називала свою свекруху мамою, я зверталася до своєї свекрухи по імені і прізвищу.
Олечка звертається до мене на «Ви» І як вирішити цю ситуацію? Кажуть, потрібно створити ситуацію, коли вона буде змушена називати мене по імені. Але я чую, що вона швидше буде кричати «Рятуйте! Допоможіть!», ніж покличе мене по імені. Кажуть, собаку звуть свистом, поки вона не заслужить ім’я. Є ще анекдот, що всі анекдоти про тещ, тому що «свекруха» — зовсім не смішно. Мені чомусь теж не смішно зараз Я не знаю, що мені робити Може, у кого-то було таке?!
