— Тільки б не як та холодна зима була… — сказала бабуся. Див но, адже вона завжди любила зиму, раділа першому снігу, навіть виходила з нами на вулицю з першими сніжинками, але в той же час вона завжди, щороку так говорить – «Тільки б не як та холодна зима була». Вона говорила це ненароком. Ніхто не звертав на це уваги, але я кожен раз замислювалася після цих слів.
Ну зима на те і зима, що повинна бути холодною. Але що значить «та» зима… Ну в цей раз я не стрималася. — Ба, чому ти так кажеш? Яка «та» зима, ти про що, взагалі? — Тому, рідна моя, що холодна зима-період випробувань. — Знову загадками кажеш? Я маю намір дізнатися всю таємницю. — Ну я ж за Уралом жила… — почала бабуся. Моя бабуся до 28 років жила в селі, а потім з моїм дідом переїхала в місто. Зараз-то, так, переїзд порівняно легко дається. Якщо порівняти з тими часами. Бабуся завжди говорила про переїзд в місто як про один з кіл пекла.
Але я так ніколи і не розуміла, чому вона переїхала-то. — Там жити одне задоволення. Все є, що душі завгодно. А погода влітку… — Бабуль, я тобі не про погоду питаю, не починай. Давай по ділу. Бабуся важко зітхнула і все мені видала. Мене її історія так вразила, що я вирішила з вами поділитися. Бабуся зі своїми батьками жила у великому власному будинку. Ну за сьогоднішніми мірками він був середньенький, але тоді оцінювався, як великий.
Одним холодним зимовим вечором до них постукав юнак. Такі служили прототипами для казкових боrатирів: високий, широкоплечий, синьоокий, світловолосий красень. Він попросив погрітися в будинку, так як збився зі шляху і замерз. Батьки бабусі впустили його в будинок, але пізніше він заявив, що йому нікуди йти і сказав, що він міг би доnомогти по господарству за теплий куточок і тарілку кашки.
Бабуся заkохалася в гостя. Ні, ну а як вона могла залишитися байдужою до такого красеня, скажіть? Загалом, вона вмовила батьків залишити гостя пожити з ними, адже не можна ж такий гріх на душу брати. А якщо він по дорозі замерзне, вважай, на твоїй совісті. Молоді заkохалися один в одного. Він не квапив події. Тільки компліментами бабулю балував, але однієї темної ночі сталося незворотнє.
— Ви переспали? — вилетіло з рота, і мені стало якось соромно за своє запитання. — Гад він, — після довгої паузи відповіла бабуся. — Почекай-почекай. Це був не дід. Ти його зустріла пізніше. Я права? Я була права. Холодні зимові дні повертали бабусю в ту ніч, коли вона віддалася пристрасті, а потім… потім цей боrатир вкрав більшу частину курей і зник назавжди в ночі. Було видно, що бабуся цього досі не пробачила. Вона розповідала історію так емоційно, що здавалося, вона проживала всі почуття знову. Після цього я почала іншими очима дивитися на свою стареньку.
