Моїй сусідці сьогодні виповнилося 90 років, і я вирішила піти привітати її. Але коли увійшла до неї в будинок — не змогла стримати слiз … Моїй сусідці днями виповнилося 90 років. Не те щоб я була з нею занадто близька, але чужими нас назвати не можна. Іноді зупинялася поговорити зі старенькою, приємна, цікава жінка.
Так і стався на початку місяця у нас розмова, коли я дізналася, що Марія Петрівна на наступних вихідних святкує ювілей. Зрозуміло, ніяких запрошень на свято я не отримувала, адже люди в такому віці зазвичай не влаштовують собі святкувань, але ще тоді розуміла, що прийду з тортиком, привітаю бабусю. Бабуся жила одна, чоловіка вже немає, а діти роз’їхалися по містах.
Я вирішила не приходити занадто рано, щоб бабка могла зі своїми дітьми відсвяткувати, вони ж так рідко бачаться — як говорила мені бабця. Тому, коли прийшла я додому до бабусі, моєму здивуванню не було меж. Будинок був охайно прибраний, доносився запах свіжих страв і бабка сиділа тихенько на кріслі і дивилася телевізор. Напевно, все вже поїхали
— подумала я, сама в то не вірячи, адже я б помітила машини.Коли бабуся мене помітила, вона засвітилася в усмішці, помітно було, як вона рада, що до неї хтось прийшов привітати, на очах у неї можна було помітити легкі сльoзи; тоді я вже була впевнена, що я перша, хто до неї прийшов сьогодні.
Мені так шкода стало стареньку, що я вирішила затриматися, по столу в її будинку було помітно, що вона чекала набагато більше гостей. Ми сиділи, бабуся мене пригощала, і пізніше я дізналася, що ніхто ні з дітей і з онуків навіть не подзвонив, щоб привітати її. Я навіть не розуміла, що і говорити, мені так стало шкода її, а по ній було помітно, що вона ледь стримувала сльoзи.
Я, як могла, намагалася заспокоїти стареньку, але було помітно, що душа у неї боліла. В ту ніч я довго не могла заснути. Ніяк не могла зрозуміти, чому можна було в вихідний день так бути зайнятим, щоб навіть не привітати маму і бабусю з ювілеєм. Не забувайте про своїх батьків, телефонуйте частіше, заходите в гості, вони вас завжди чекають!
